Apr. 4th, 2017

neznaiko: (Default)
 Натрапила на бесіду, де люди розповідають про фрази або доречно сказані слова, що стали для них особистим прислів`ям. Це може бути випадково почута розмова, смішна або трагічна ситуація в родині чи на роботі, коли хтось проголосить щось дотепне. Такі фрази пам`ятають і, навіть, інколи вживають у вузькому колі, де всі розуміють, про що йдеться.
  Всі мають такі фрази. Одна з них запам`яталась з давніх часів. Часи то були студенські і працювати довелося в магазині. Раз на тиждень там треба було здавати-приймати зміну, справа це довга, затягувалася до ночі, і тоді нас розвозив по домівках водій дядя Коля на своєму мікроавтобусі.


Дядя Коля був трохи дивним, страшенно любив побазікати, не дуже звертаючи увагу на відповіді. Постійно сипав цитатами із радянських фільмів, а то і з літератури. Спостерігаючи самотнього чоловіка, що загублено тинявся між вітринами в пустому магазині о восьмій ранку, замислено прорікав:
-Выхожу один я на дорогу. Что, брат Пушкин, не туда, ты тропинка, меня завела?
На питання, до чого тут Пушкін, на мить замовкав, а тоді радісно проголошував: Точно! Есенин!
І далі ніс вже про "финский нож в кабацкой драке" і завершував: "а свеча-то на столе горела, да".
  Крім того цікавився різними консперативними теоріями і духовними практиками. Тобто намагався бути освіченою людиною, з презирством ставився до малограмотних, як він їх називав. Наступний ступінь презирства називався "тундра неогороженная", а найвищій - "село". Село і селюки здатні були довести дядю Колю до сказу. Вони виростали як з-під землі, якщо він стовбичив біля кондитерського відділу, і купували цукерки "Рачки". Всі як один вони навмисне вимовляли "рАчки" і дуже раділи з цього. Дядя Коля сприймав це як особисту образу і тікав з трагічним виразом обличчя.
  Коли ж він віз нас нічним містом, теж щось розповідав. Ми вже звикли, що відповідати необов`язково і сприймали його базікання як радіо. Однієї холодної і вітряної ночі ми отак їхали, дядя Коля щось говорив і раптом помітив дівочу фігуру, саму-самісеньку посеред пустої вулиці. "Ну как можно одной в такое время! В такую погоду! Нужно подвезти, мы подвезем, вы же не против". Дехто за звичкою його просто не слухав, а хто слухав, не встиг нічого сказати, як він вже зупинився і видченив дверцята: "Девушка, садитесь, я вас подвезу! Куда вам?" Девушка не поспішала сідати, вона мовчки розглядала дядю Колю, аж він занервував: "Да не бойтесь! Куда вам?" - "Магу атсасать", - сказала девушка. "Нам цього не треба!" - не своїм голосом викрикнув несподіване дядя Коля і помчав під наш регіт в ніч.
 Потім цю фразу всі тулили до будь-якї розмови. Наприклад, якщо хтось пропонував з`їсти смачних, але шкідливих тістечок, або "а давайте сегодня пойдем в бар" - знаходилася людина, яка з надзвичайно строгим виглядом казала "Нам цього не треба!" - і всі просто падали від сміху. Якщо дядя Коля був свідком таких веселощів, він червонів і кудись зникав. Втім, розмов своїх він не покинув, тільки тема села більше не з`являлася в його репертуарі.

Profile

neznaiko: (Default)
neznaiko

July 2017

S M T W T F S
      1
2 345 6 7 8
9 101112 131415
1617 1819 20 2122
23242526272829
3031     

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:43 am
Powered by Dreamwidth Studios