Орвел

Nov. 5th, 2016 10:01 pm
neznaiko: (Клео)
            Колгосп тварин.jpg

  Перша мова, якою було перекладено Animal Farm Джорджа Орвела - українська. Український переклад вийшов в Мюнхені в 1947 році. Оруелл сам заплатив за український наклад і написав передмову до українського видання, адресоване тисячам українських «переміщених осіб», що після закінчення Другої світової війни опинилися на території окупованої Німеччини. Близько 1.500 примірників видання роману було конфісковано американською окупаційною владою в Мюнхені та за угодою передано радянській окупаційній адміністрації.

  Перше видання українською водночас було першим перекладом роману на іншу мову. Його зробив Іван Чернятинський, а видало 1947 року видавництво Прометей.
  Під псевдонімом «Іван Чернятинський» ховався відомий згодом вчений-візантиніст, голова Міжнародної асоціації візантиністів, почесний голова Української Академії Мистецтв та Наук в США, професор Гарвардського університету Шевченко. Саме йому належить ідея перекладу й саме він запропонував Дж. Орвеллу написати передмову до українського видання. До того ж Дж. Орвелл сам сплатив кошти за український наклад.


  В інших прекладах назву відтворювали по-іншому: Скотоферма, Скотохутір, Хутір тварин. Важко визначити, який варіант кращій.
neznaiko: (джаз)
         

  Сподобалося в книзі використання живої мови, діалектної, селянської, і все природньо, ніби слухаєш живих людей. Але щодо самих цих розповідей... Може, я вимагаю надто багато, ніякої філософіі не треба і люди насправді керуються лише тваринними інстинктами, але сільської романтики аж занадто, інколи нагадує якийсь декамерон на тлі епохи, коли одна війна переходить в іншу...
  Хто читав, що скажете? І хто дивився кіно, варто його дивтися? ( можна було зняти щось відверто еротичне, але сумліваюся, що наважилися)


Дивно

Sep. 18th, 2016 05:19 pm
neznaiko: (джаз)
                         

  Влітку прочитали разом з Лялею всі три частини Дому дивних дітей. Про книжку можна сказати, що це дійсно чудова робота. Фільм дивитися Ляля не хоче, як дізналася, що  сюжет змінено  до того, що навіть головні герої вже не головні і навпаки. Ця пані Сапсан Лялі подобається, хоча в книзі вона описана як вже дуже літня жінка. Але це - дрібниці в порівнянні з підміною головної героїні. Який в цьому сенс? Навіщо так робити?

neznaiko: (джаз)
  Казимир Малевич 1932 рік.




Олесь Терентійович Гончар:
- Ми якось разом із Миколою Платоновичем Бажаном поспішали Хрещатиком. Поспішали на пленум ЦК КПУ, на якому мала розглядатися кандидатура чергового ідеологічного секретаря. І коли ми дійшли до будинку Київради, Микола Платонович раптом обірвав нашу розмову щодо наслідків цього рішення і сказав "Олесю, я, напевне, не доживу, а ти молода людина і ще побачиш, як тут буде майоріти наш прапор".
І повернувся до теми пленуму.

neznaiko: (джаз)
Письменник Тарас Прохасько розмірковує над поняттям інтелігенція. Допомогає чи заважає така властивість в житті.

читати )

neznaiko: (джаз)
  Владислав Єрко - художник і ілюстратор. Видання казок з його надзвичайними ілюстрціями зробилии щось нове зі старими і всім відомими текстами. Всі бачили його Снігову королеву, Огниво, Маленького Принца. Роздивлятися їх можна довго і це може бути цікавішим за саму казку.



  Менш відомі його ілюстрації дорослих книжок, але вони не менш цікаві. Він ілюстрував шекспірівські Гамлет і Ромео і Джульєта, твори Коельо і Річарда Баха (це точно той випадок, коли ілюстрації кращі за твори), а також книжки Кастанеди.
Саме цей містичний пошук пропоную розглянути уважніше. І вирішити, чи вдалося цим малюнкам переповісти сенс і дух цих загадкових досліджень.




дивитися далі )


 

Амбер

Jul. 21st, 2016 11:47 am
neznaiko: (джаз)
  Спостерігаючи появу все нових екранізацій  творів фентазі, як нових, так тих, що вже встигли стати класикою, неможливо не радіти тим засобам, за допомогою яких режисерам вдається стрворювати дійсно казкову реальність. Якось натрапила на серію документалних фільмів про процес зйомок Володаря перстнів і з захопленням виявила, що це не менш цікаво, ніж сам фільм.
  Новітні спецефекти дозволяють відтворити інші світи з усе зростаючою достовірністю. Всі іх осягнути неможливо, навіть і захопленим цією темою людям. Вони з`являються постійно, захоплють зненацька, не відпускаючи своїх прихильників. Під час появ на екрані все новіших і різноманітниших світів, від дитячої Нарнії до дуже дорослих Престолів, завджи згадую світ, що чомусь лишається таємним. Єдиний прихований в сутінках бастіон чарівного, недоторканий Амбер, який і досі ніхто не наважився показати в кіно. Це завжди здавалося дивним, адже ця хроніка має всі властивості, щоб бути екранізованою. Можливо, Амбер застиг і вичикував технічного рівня, гідного цього королевства. Сподіваюся, кіно, яке нарешті почали знімати, буде не менш захопливим, ніж твір Роджера Желязни.

           


Гарем

Jun. 11th, 2016 12:00 pm
neznaiko: (маска)
  Зазвичай зображення сходу з килимами, солодощами, павлінами і одалісками, сповнені насичених яскравих кольорів, притаманних спекотному пряному і п`янкому східному повітрю. Чи може чорно-біла картина передати атмосферу гарему?
Це - ілюстрація Світлани Фесенко до «Житія гаремного» Юрия Винничука.

 

Svetlana Fesenko

neznaiko: (джаз)
  Василь Стус прожив всего 47 років, з них близько 15 в таборах і засланні. 1984 рік, йому 46, він пише до сина з табору в Пермській області, в якому невдовзі і загине:

“Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати.
Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю.

Не знай поганих дівчат — хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава Богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я — коло них).

Так було і з мамою-Валею — найкращою, найлюдянішою, найцнотливішою моєю дівчиною: я став кращий од неї, вона — од мене.."

(с) Василь Стус (з листа до сина)





neznaiko: (джаз)
  Дізналася про новий (може для когось і не новий) термін - книжкове похмілля. Це неможливість розпочати нову книжку, тому що все же живеш в світі попередньої. Це звучить так мило, але, як то кажуть, мені б ваші проблеми.   Скажіть краще, чи немає вже назви для стану, коли неможливо закінчити жодну книжку, тому що постійно починаєш нові. Всі вони накопичуються, зникають і з`являються, продовжують свої розповіді там, де трапляються під руку, утворюють мальовничі стоси і вагу в сумочці, а нові в цей ще час виникають нізвідки і зваблюють. Деяким забутимм доводиться довго чекати на повернення і вони вміють своїм виглядом викликати відчуття провини. Але і воно не переважує хижу радість від здобуття свіжої здобичі.
  Цей стан давно став звичним, але тепер виникають сумніви, чи не є він ознакою хвороби. Як кожна поважна хвороба, він повинен мати красиву назву, бажано латиною.


                       

Байки

May. 17th, 2016 09:23 pm
neznaiko: (джаз)
  История от моего друга, которую ему рассказал его друг:

  Оригинал взят у [livejournal.com profile] john_dog71 в Как мы котёнку дали имя или случай в советской столовой.

Эта милая история поведает о советском сервисе в области общественного питания… Без паники! Котят никто не ел и даже не готовил. Так что котолюбы и котоводы могут спокойно читать мою историю дальше, привычно пожёвывая бутерброды с колбасой из других животных. Короче, обо всём по порядку.

9280e6a92ee5t.jpg

Read more... )

  Всё это до боли напомнило мне классику.

классика жанра )


  Остается только вопрос, является ли новая история перепевом старой? Или это бродячий сюжет, обязательно возникающий в литературных опусах на тему общепита? Является ли хоть одна из истроий реальной или обе выдуманы?
neznaiko: (джаз)
10 березня у Львівському інституті економіки і туризму Микола Зубков, доцент Харківського національного університету імені Каразіна,заслужений працівник освіти України, лінґвоексперт Комітету стандартування науково-технічної термінології при Львівській політехніці, відповідальний секретар вісника “Проблеми української термінології” презентував унікальний “Кобзар”, який вийшов друком до 200-річного Шевченкового ювілею.
Науковець відновлював автентичні твори поета. Майже 20 % тексту у книзі подано вперше.Цьому виданню передували п’ять видань уже відомого загалові “Забороненого Кобзаря”. Тривала праця з розпорошеними по діяспорних часописах публікаціями, архівними матеріялами й копітка текстологічна аналіза дали змогу згуртувати нарешті ввесь поетичний спадок світоча української слова.

 
читати далі )

neznaiko: (джаз)
  "Я відчув тоді, що вона любила мене, що їй справді залежало на мені".
Такій вислів зустрічаю вперше. Та десь повинні так говорити, коли письменник використовує саме такі слова.

  Богдан Бойчук народився на Тернопольщіні в 1927 році. Під час війни потрапив до німецького полону, примусові роботи, потім табір. Після війни переїхав до Америки, де мешкає і досі, а також в Києві. Член спілки письменників України.
  Людина, яка в еміграції не тільки зберігала мову, а і намагалася розвивати її, видаючи книжки, експерементуючи зі стилями, не може не викликати повагу. Читати його цікаво і ... незвично. Поруч із такими відверто застарілими словами як "рамено" використувуються не тільки сучасні, а чомусь русизми: "бомж", "обидила". Можливо, саме в цьому полягає модернізм, але, як на мене, це виглядає просто дико.
  Втім, описи еротичних сцен чудово демонструють, як багато в українській слів для кохання. При чому все це звучить сучасно і не вульгарно. Хоча, на жаль, смаки автора дещо одноманітні.



А це - робота художника  - концептуаліста Арсена Савадова.
neznaiko: (во мгле)
  Тінь сови - твір, написаний Васелем Шкляром ще в 1990 році. Він не менш майстерно написаний, ніж пізніші, хоча і позбавлений відвертого містицизму і загадковості. Натомість тут є легка казковість, творення домашньої міфології. Тут немає детективу, авантюр, хоча повороти сюжету не завжди передбачувані. Тут йдеться про радянську добу, але вона - лише досконало виписане тло для історії. Головне тут історія, і це - історія кохання. Вона надзвичайно лірична, але я не можу співчувати такій ліриці.
  Справа в тому, що головний герой - дуже чуттєва людина. Він гостро сприймає несправедлівість, чужий біль, переймається тим, на що інші не звертають уваги, розмовляє з тваринами і деревами, і всіх жаліє, і всіх розуміє, і всім допомагає. Не жаліє тільки своєї жінки. Він безтямно кохає її, але, маючи дуже серьозну хворобу, не лікується. Це триває роками, його стан погіршується, а він відмовляється лікуватись. Він розуміє, що може будь-якої миті померти, і нагороджує жінку трома дітьми. Троє дітей. Троє! Що таке залишитись одній з трома дітьми, який би не був час, всім зрозуміло. Хіба це кохання?  Повна безвідповідальність, та і просто використування коханої людини. Не можу я співчувати такому ліричному герою. Вибачте.

bookowl (500x356, 78Kb)
neznaiko: (джаз)
  Колись, вже не пригадаю де,  довелось читати розсуди на тему сприйняття класики. Мовляв, все колись було вперше, і те, що нам добре відоме, те, без чого і уявити важко базові складові освіти теж було не завжди. А більшість того, що ми вважаємо класикою, з`явилося не так вже і давно. Скажімо, в часи Пушкіна його твори не вивчали в школі і, взагалі, обов`язкова література для читання була іншою. Ще є жарт про те, що Пушкін не читав Толстого і інших класиків і саме тому був геніальним. Тобто, якщо вам закидають, що ти, безкультурщина, не читав те і те, можна відповідати: що я, сам Пушкін цього не читав.
  Одного разу довелося спостерігати, як дівчина приблизно 17 років почала реготати, побачивши книгу з назвою Ідіот. Це неймовірно, але вона ніколи нічого не чула про цей роман і дивилася на нього чистим поглядом первісної людини. Вона бачила поєднання протилежностей - солідний том і дурнуватий напис на ньому. Оговтавшись від шоку, я тоді подумала, що класик, коли ще не був таким, можливо і розраховував на бурхливу реакцію, даючи ім`я своєму творінню. Для читачів, які бачили її вперше, вона була дивною, провокуючею, дратівливою, а значить, і неодмінно привертала увагу, не даючи про себе забути...
  Час біжить чим далі, тим швидше, нагортаючи все нові і нові лави видатних творів. Не стигнеш озирнутися, як інформаційне море здіймається новим припливом і, знаходячи для себе щось нове, виявляєш, що воно вже встигло стати класикою.
  Не розумію,  як  можна було жити стільки років і не знати про серіал Дживс і Вустер. Першу серію дивилася, відчуваючи захват і розглядаючи молодого Стівена Фрая. Тітри повідомили, що,  крім нього в ролях - Х`ю Лорі. Що? Хто? Це неймовірно. Не так вже він сильно змінився, щоб не впізнати. Але це невпізнання було наче подорож в минуле. В той час, коли це тільки знімалося і всі дивилися кіно, не тримаючи в голові пізніших ролей актора і змін його зовнішності. Перший, нічим не замуляний, погляд. Рідкісне відчуття.

neznaiko: (джаз)
  "З такими процесами, як декомунізація, десовєтизація, ми запізнилися щонайменше на два десятиліття. Це, до речі, і стало однією з причин ідеологічного розпорошення суспільства. Символіка має велике значення у консолідації будь-яких спільнот, у формуванні світоглядних цінностей. Вона мітить територію впливу. Нехай тому, хто плаче за радянськими (читай російсько-окупаційними) реаліями, осушить сльози віра у майбутнє його нащадків.

  Навпаки, коли ми цього не робитимемо, тоді буде більша можливість для приходу ворожої влади. Якщо ми хочемо збудувати нову країну, то мусимо орієнтуватися на власні цінності і моральні авторитети, а не ті, які нам нав'язували чужинці. Ворог вважає, що він має право зазіхати на Кіровоград чи Єлисаветград, бо вже у самих назвах зафіксована його причетність до цього міста. Хіба ні? А до Інгульська чи Кропивницького йому яке діло? Ось чому точиться така боротьба за саму лише назву міста. Це ж зовсім невипадково. Комусь такий приклад може видатися спрощеним, але світ знає приклади, коли світові катаклізми починалися лише з того, що хтось встав не з тієї ноги."

На сайті "Главред" відбувся чат із письменником, автором "Чорного Ворона", "Ключа", "Марусі", "Чорного сонця" та інших відомих й улюблених для багатьох творів Василем Шкляром. Його книжки перекладають багатьма мовами, читають у різних країнах світу, а українські військові беруть собі позивні за іменами героїв романів Шкляра. Спілкуючись із читачами, Василь Миколайович розповів, чого він очікує від екранізації "Чорного Ворона", чому зарікався писати про війну, але все одно народилося "Чорне сонце", написане, як каже сам автор, "з натури" де герої — реальні українські військові, зокрема, бійці "Азову", чому важливо здійснити декомунізацію, та чому підтримує ініціативу українських митців щодо заборони відео- та аудіопродукції, виробленої в Росії, а також чому вважає, що потрібно відпустити "антиукраїнський баласт" і будувати міцну Україну без нього.

Розмова повністю: http://glavred.info/kultura/vasil-shklyar-nam-treba-buduvati-micnu-ukrayinu-bez-antiukrayinskogo-balastu-358092.html
neznaiko: (джаз)
  Завітавши до книгарні, можна знайти там не тільки книжки, а ще, наприклад, читачів. І окрім звичайних книжок можна знайти модні зараз розмальовки для дорослих, а також їх поцінювачив.



далі )
neznaiko: (джаз)


Листья летят, а я-то думаю: птицы...
Листья плывут, а я-то думаю: рыбы...

Надо ж кому-то дурочкой уродиться,
Чтоб веселиться умные люди могли бы.
Добрые люди путать не любят понятья,
Да и названия, чтобы не сбиться с дороги.

... Белое облако мне - подвенечное платье,
Черное облако мне - похоронные дроги.

                                Инна Лиснянская

еще стихи Лиснянской )

neznaiko: (джаз)
  Доволі часто трапляється так, що речі набувають більшого сенсу, ніж це планувалося з початку, виступають за межі першого задуму. А може й зовсім нічого не планувалося, а просто випадок і вдала ідея надають деяким речам особливого сенсу, примушують їх знов виринати із забуття, щоразу зміючись і привертаючи увагу до себе вже в новому втіленні.
  Чи згадав би хто-небудь, окрім його видавців, журнал Вістник моди, якби цю назву не взяв собі музічний гурт? Від початку це був просто модний журнал, а вже електронна музика зробила цю назву дуже гучною - Depeche Mode.
Під цією назвою гурт досяг тієї слави, яка вже не минеться, але час іде, покоління змінюються, народжуються нові зірки і нові прихильники. Для нових поколінь старі назви починають звучати тихіше.
  Але ця проста і магічна назва так просто не дає про себе забути. 2004 року Сергій Жадан пише книгу про юність свого покоління і дає їй назву - Депеш мод. Події в книзі розгортаються на початку дев"яностих, і це яскраве абсурдне тло, на якому ще одне загублене покоління самознищується, намагаючись зрозуміти хоча б щось про себе і оточуючий світ, позбавлений жодних ориєнтирів. Алкоголь, наркотики, мат, сленг, різноманітні безглуздя як персонажів, так і оточуючої їх дійсності - все це примушує оживати той час таким, яким він був для тих, кому пощастило дорослішати в чергову епоху змін.
  На цьому пригоди Депеш мод не скінчилися. Чотири роки тому повість була перекладена німецькою, в Німеччині за нею була поставлена вистава. Цієї осені в рамках німецьких тижнів вона повернулася до Харкова разом із німецким режисером і художником, які ставлять її на сцені Театру юного глядача ( в цьому театрі є окремий час і для дорослих вистав). Сергій Жадан переклав німецький сценарій назад на українську. Таким заплутаним, але цікавим шляхом Депеш мод йде до глядача. Як сказав сам письменник, книга живе своїим життям, іноді знов нагадуючи йому про себе.



  Відкрита репетиція - і сама є цікавим видовищем. А ця йшла одразу трьома мовами.далі про Депеш мод )

Profile

neznaiko: (Default)
neznaiko

July 2017

S M T W T F S
      1
2 345 6 7 8
9 101112 131415
1617 1819 20 21 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios