neznaiko: (джаз)
       

  Зайшла до студії, де Ляля малює двічі на тиждень, щоб поговорити з викладачем. Яке щастя, що дитина досить доросла, щоб відвідувати курси і студії самій. Мами малят мене зрозуміють, яке це полегшення, коли вже немає потреби сідіти годинами під дверима або тинятися, вивчаючи навколишні крамниці. Давно не заходила сюди і вже встигла забути, як тут гарно оформлений передпокій. Невелике приміщення, де можно відпочити і почекати. А щоб не нудитися, втупившись в стіну, можна розглядати малюнки на ній і малювати самим.

далі )
neznaiko: (джаз)
  Не так уж много времени прошло с тех пор, как детские горки, площадки, качельки потеряли в Лялиных глазах свою привлекательность. Правда, качели еще не совсем, но я сама иногда не прочь. Проходя мимо детской площадки и наблюдая резвящихся мамочек, бегущих за своими малышами, снимающих их откуда-то, помогающих им делиться игрушками и утешающих в случае неудачи, всегда тихо радуюсь, что для нас это уже в прошлом.
  Прошло всего несколько лет, но мода успела поменяться и на детских площадках. Эта горка не дала пройти мимо себя. Что-то не припомню, чтобы раньше на таких горках делали зеркальной обратную сторону. Зачем это? Чтобы сбить с толку маленьких людей, которые и так еще не очень сильны в ориентации на местности?



ближе )

neznaiko: (джаз)
  За кілька днів до очікуваного всіма дітьми свята Миколая керівниця дитячої театральної студії повідомила батькам,  що отримала запрошення показати благодійну виставу в дитячому будинку. Юні актори і їхні батьки погодилися, і напередодні свята ми вирушили до Богодухівського дитячого будинку - інтернату.



  Вихованці інтернату - діти-інвіліди з вадами розумового розвитку. По приїзді вихователі запросили нас до бібліотеки, де нагодували і дали кілька попереджень.

далі )
neznaiko: (джаз)
  На передодні свята дитячу театральну студію, де займається Ляля, було запрошено виступити в інтернаті для дітей-інвалідів. Були запрошені і інші дитячі колективи, і самі мешканці інтернату підготували номери. В коридорі перед входом до сцени утворилася черга, де всі знайомилися і спілкувалися. Маленькій хлопчик безперервно сипав питаннями. Хто вона? Русалонька? А чому вона так вдягнена? А що вона робитеме? Співатиме? А це принц? Він також виступатиме? А ти виступатимеш? А це хто?
  Тут з`явилися ті, без кого не починався концерт - повз чекаючих артистів до залу пройшла делігація поважних персон, вочевидь спонсори, депутати і з ними священник в червоній високій шапці. Звісно, вона має назву, якесь особливе слово, і ще одне для одягу, побачивши який, пригадується тільки слово "мантія".  Хлопчик на мить замовк, проводжаючи  поглядом священника, і запитав: А це святий Миколай?

  Бажаю свята всім, хто на нього чекає.

neznaiko: (джаз)
 


  Домашні завдання все збільшуються в обсязі рік від року. Якщо дозволити їм відкластися і накопичитися, дитина може загрузнути в них. Якщо  пропустити навіть один день, треба потім наздоганяти, а ще додаткові заняття... Ляля підводе осоловілий погляд від підручника і запитує:
- Карлсон?
- Що з ним? - я не розумію про що йдеться.
- Хіба він міфічний герой?
- Для кого як. Можливо, ти зустрічала реальну людину з пропелером в спині.
Ляля сміється і не може зупинитися. Вона завчилася. Вона стомилася. А після всех цих надреалістичних людей-павуків і мурах дійсно важко зрозуміти, що вважати неможливим.

  А ось реферати - це вже не смішно. "Складіть реферат по темі" означає: самі знайдіть інформацію, оберіть головне, самостійно вивчіть, роздрукуйте, принесіть і виразно розкажіть своїми словами або прочитайте. В чому полягає робота вчителя? В оцінюванні. Це нормальна практика, якщо таке відбувається не часто. А коли постійно і по багатьом предметам, це називається самостійне навчання. Зрозуміло, що діти цілком самостійно таке не виконають. То ж роль вчителя делегується батькам. Питання: навіщо такі вчителі? Та ще й так багато. З тим самим результатом один вчитель міг би повідомляти теми, які час вивчати.

Чужі

Nov. 19th, 2015 11:00 pm
neznaiko: (джаз)
  Ляля пропонує сімейний перегляд. Я не хочу дивитися Чужих, наскільки я пам"ятаю, там все склизьке, потворне і безпорадне. Жахливі непереборні істоти, яких неможливо знищіти, і немає ніякої надії ні на що. Там один слиз. Там немає ніякого сенсу. У відповідь чую: Мам. В житті взагалі немає сенсу.


neznaiko: (джаз)
  На минулому тиждні, окрім інших подій, опинилася на дружній зустрічі. Всі з присутніх мали дітей, тому природньо мова зайшла про них, і далі для порівняння всі всі пригадували власне дитинство і власні відносини з батьками.
  Тут і виявилося, що всі присутні, крім мене,  - перші діти з родин з двома дімьми. І у всих стосунки з батьками мають одну і ту саму схему. В усих родинах друга дитина має приоритет. Тут, звісно є варіанти, від просто менш вимогливого ставлення до божевільно-хворобливої материнської любові. Але скаладається враження, що тількі з появленням другої дитини до людей пиходить розуміння, що таке дитина і що її можна просто любити. Перша дитина при цьому переходить до статусу дорослих, або майже дорослих, вона повинна допомагати і піклуватися за малим. Малий користується загальною любов"ю і турботою, йому дозволяється те, про що перша дитина не могла і мріяти.
  І це не просто якісь там дитячі комплекси, про які дорослим вже час забути. Це триває все життя. Батьки допомагають молодшим дітям і приймають допомогу старших. Перші діти стають самими старшими в родині, вони допомагають всім, і батькам, і молодшим. Молодші ж, як завжди, нікому нічого не винні, допомогу сприймають як щось природнє.
  Відношення до своїх мололдших братів і сестер в старших дітей дійсно дещо батьківське. Це безумовна любов, турботливість, відчуття обов"язку допомагати і піклуватись. Тут є і заздрість, і ревнощі, і нерозуміння, і образи,  але все це питання все-таки  до батьків. Їхня поведінка, зовсім різне ставлення до дітей, грубо кажучи, самі вимоги до одних і сама лише любов до других очевидна.  Несправедливість цих відносин очевидна лише самим першим дітям. І те, що встановлено батьками, змінити їм не під силу. Вони просто констатують, що молодші отримують від батьків і більш тепле становлення, і значну матеріальну допомогу. Але це не заважає їм так само хворобливо любити своїх родичів і виконувати всі їхні прохання.

 

 Наступного дня зустрічаю знайому, яка має двох синів, приблизно п"яти і двох років. Ну як воно, питаю, з двома? Вона загадково посміхається, робить паузу, наче роздумуючи, чи зізнаватися в своєму відкритті, і наважується: - Знаєш, молодшого все-таки любиш більше.
neznaiko: (джаз)
  Як багато уваги приділяється зовнішнім атрибутам в школі. Підняти дітей якомога раніше, повдягати на них незручний і неприродгій для них одяг, вишинкувати всіх і примусити годинами стояти, чекаючи, а потім слухаючи нецікаві і незрозуміли промови. Потім закидати вчительку квітами, наче це не перша зустріч, а остання, шукати відра для букетів і розуміти, що це дарма, одна людина не зможе впоратися з такою кількістю краси. Тоді обдарувати очманілих дітей десятьма підручниками, наче десятьма цеглинами. А для повноти відчуттів замість сніданку і обіду нагодувати тортом. Бо 1 вересня - це свято.
  Саме слово "форма" нагадує про воєнну дисципліну, і маленькі солдатики прямують в ній до школи наче на воєнний парад. До першого класу і Ляля попрямувала в такому вигляді.



Хоча насправдінасправді )
neznaiko: (джаз)
  Хоча осінь буде теплою, можна буде ще насолоджуватись сонцем, і гуляти, і їсти кавуни, всіма силами і засобами затримувати літо, та з пешого вересня настає пора ранніх підьомів, і тут вже нічого не вдієш.


neznaiko: (джаз)
   Дорослі полюбляють пригадувати своє дитиннство.  Правда спогади доволі часто проходять внутрішню цензуру. Інакше чим пояснити такий феномен. Я чудово пам"ятаю, як у школі всі ненавидили шкільну форму. Але, коли до школи зібралася моя дитина, з"ясувалося, що більшість сучасних батьків вважають форму необхідною. Вони забули, що самі були школярами і як це було? Невже це такий вид амнезії, що людина вічуває себе так, ніби ніколи не була дитиною? Насправді, якщо захотіти, кожен може пригадати все як було , не прикрашаючи і не коректуючи свої колишні відчуття накопиченим досвітом.

  Якщо в дитинстві ви відвідували дитячий садочок, забути це неможливо. Цікаво, чи є люди, які згадують своє перебування в дитячому садочку з приємністю? Для кого це справді приємні спогади про щасливі дитячі часи? Чи може, чиїсь діти з задоволенням і радістю відвідували цей заклад?

[Poll #2017539][Poll #2017539]



Розкажіть щось найприємніше або навпаки найнепиємніше про дитячий садок.

neznaiko: (джаз)
  Кожного разу, відвідуючи парк ім Горького, Ляля сподівається затягти мене на колесо обзору, яке в народі прозивають чортовим. Знаючи мій панічний страх висоти, вона мріє розважитись, стостерігаючи його приступ і запевняє, що  саме в такий спосіб можна його позбутися. Але я завчасно піклуюсь про те, щоб з нами був хтось охочий до таких розваг, хто скаде їй компанию на висоті, поки я втрачатиму свідомість внизу, просто спостерігаючи.
  Та цього разу я втратила пильність і опинилася вдвох із Лялею просто перед станцією підвісної дороги.



читати далі )

 
neznaiko: (джаз)
  Ляля - лідер класу за кількістю пропусків занять. Їй дозволяється залишитися вдома якщо: болить голова, болить живіт, є ознаки початку застуди, ми прийшли додому і вляглися занадто пізно, нормальні вчителі роз"їхалися по курсах, а залишилися самі ненормальні на замінах.
  Сьогодні вирішено прогуляти шкільний табір, відвідування якого є обов"язковим. Хоча в таборі мінімум занять і максимум прогулянок парком, все одно там нудно. Не дивно, що вирвавшись з нього, діти, як оскаженілі, гасають і парком, і вулицею, збиваючи одне одного з ніг і обливаючись водою. Пляшку з водичкою кожному дала з собою турботлива матуся, а ще, виявляється, подекуди зберіглися працюючі колонки, одна з них зовсім поруч зі школою.
  Наслідки: обпечені червоні плечі, подряпане обличчя, закладений ніс. Якщо цього мало, на додаток: неймовірно брудні кеди, а гуляти в парку можна тільки в них і розтерті роликами ноги.
 Сьогодні ні школи, ні таборів, ні молока, ні крекерів. Знесиленій колективним відпочинком людині можна провести один день, впупившись в Стіну. Точніше, переглядаючи The Wall Pink Floyd в рамках ознайомлення з класикою року. Ляля в захваті від кадрів, де діти трощать класи і палять будівлю школи. Я трохи збентежена, чи не занадто далеко зайшло моє виховання?

  В роздумах про батьківські обов"язки натрапляю на концерт 2011 року. Це сучасна версія Pink Floyd і вона прекрасна.


 Вкотре з жалем усвідомлюю, що в нашій країні такі шоу ніколи не були можливими і невідомо, чи будуть можливими коли-небудь... Стіни, залізні завіси, невідимі і реальні, чи можливий спротив всьому цьому?
neznaiko: (джаз)


Не знаю, як кого, а мене будить сама Клеопатра, цариця Нилу. Вона приходить трохи раніше будильника, або разом з ним. Вона сама обрала для себе такий обов"язок - не дати нікому проспати. А на вихідних її мудрість утримує її що найменше до дев"ятої години, коли вже її величність більше не може терпіти голод.

ще портрет )
neznaiko: (Default)
  В прошлый раз, когда пришла забрать Лялю с танцев,внезапно оказалась в очень шумной раздевалке. Группа девочек на вид 9-10 лет что-то выясняла на повышенных тонах. Прислушалась. Оказалось,  предмет бурной дискуссии - существание Деда Мороза. Быть ему на свете или не быть. На моих глазах решалась его судьба.Некоторых участниц спора сам факт сомнений потряс до глубины души. Они не желали верить, что мир настолько жесток, что родителям приходиться играть и эту роль. Доказательств обратного у них было мало, а "прозревшие" злорадствовали.
  Одна девочка молча удалилась в коридор. Сосредоточенно завязала там шнурки, сидя на полу, потом вернулась к остальным и произнесла речь:
  - В прошлом году мы ездили встречать Новый год на площадь. Мы все вместе сели в машину и поехали. И бабушку брали с собой. Никого не было дома, только одна ёлка. И когда мы вернулись, дверь была закрыта, никто к нам не приходил, а подарки уже стояли под ёлкой.
  Справедливо полагая, что этих аргументов вполне достаточно, гордо удалилась. Остальные примолкли и поплелись следом, больше не кричали и не спорили. Он был спасен.

   В этот раз одну девочку забирала бабушка. Они куда-то спешили, шли быстро и девочка быстро и громко говорила:
  - Я скажу Деду Морозу, ну письмо ему напишу, пусть принесет подарок мне и Соне тоже принесет. А то Соня без подарка!
- А кто это -  Соня? - заволновалась бабушка, уже представляя, видимо, какого-то несчастного неодаренного ребенка.
- Как кто? Кошка моя!

P1280207
neznaiko: (Default)
  Взрослые часто ведут себя странно. Например посреди пикника на берегу реки ни с того ни с сего заявляют, что вечереет, холодает и пора собираться. И хотя только что лежали как тюлени, не хотели ни бегать, ни плавать, только стонали: "сколько можно", вдруг вскакивают и начинают суетиться, собирая вещи и отдавая команды.
  - Одевайся!
  - Где полотенце?
  - Собери игрушки!
  - Будешь доедать? Нет? Давай сюда!
  - Обувайся!
  - Нет, улитку брать с собой не будем! Отпусти животное!
  - Ну сколько можно копаться?
  - Не надо больше в воду заходить!
  - Обувайся!
  Вдруг все замечают что-то необычное, это птица, летящая над водой. Чайка. Все отвлекаются от сборов и удивленно спрашивают друг у друга:
  - Правда чайка? Откуда она здесь?
  - Да, мам, откуда?
  - Ну бывают речные чайки, хотя здесь мы не видели раньше, странно...
  - Да, удивительно. Всё собрали?
  - Мааам, откуда чайка?
  - Обувайся!
  - Из Бувасии?
Вместо ответа мам перестает спешить и падает на траву. Смех не дает  ни двигаться, ни разговаривать. Чайка тем временем совершат полет в обратную сторону. Наверное решила вернуться назад, в Бувасию.
 

Profile

neznaiko: (Default)
neznaiko

July 2017

S M T W T F S
      1
2 345 6 7 8
9 101112 131415
1617 1819 20 21 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios