neznaiko: (джаз)
  Як речі отримують статус класики? Вірш "Любіть Україну" Володимир Сосюра написав в 1944 році. Це був один з віршів, якими відкривалася збірка поезій В. Сосюри “Щоб сади шуміли”, за яку поета в 1948 році на честь його п’ятдесятиріччя нагородили орденом Леніна і сталінською премією І ступеня. Премію підписав сам Сталін.
  В 1951 році вірш було перекладено російською і опубліковано, після чого він зазнав жорстокої критики і обвинувачень в “українському буржуазному націоналізмі” в редакційній статті газети “Правда” від 2 липня 1951 року “Проти ідеологічних перекручень в літературі”. Наступного дня ця стаття в перекладі українською мовою була надрукована в газеті “Радянська Україна”. Після цього вірш був заборонений для друку. В 1958 році заборону було знято і невдовзі вірш було включено до шкільної програми, де він лишається і досі. Яке враження він справляє зараз, якщо розглядати його неупереджено?
  По-перше виникає питання, чому партіотизм обов`язково має бути спорідненим з неймовірним градусом пафосу? Може, прописні істині і потрібно втовкмачувати так наполегливо, але невже не можна знаходити для цього не такі формальні вирази і штампи. Все зібрання штампів, вишневі сади, хвилі Дніпра, верби, діброви, а потім:

У квітці й пташині, в електровогнях,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячій усмішці, в дівочих очах
І в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить – не згора,
Живе у стежках, у дібровах,
У зойках гудків і у хвилях Дніпра,
У хмарах отих пурпурових.

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/far-and-near/121793-virsh-sosiury-liubit-ukrainu-kolys-nazyvaly-vorozhymНеопалима купина, тобто алегорія господа бога, а поруч - багряні стяги богоборців. Хіба не це називається змішувати грішне з праведним і сипати все в одну купу? І особисте туди ж:

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну.

Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину...
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ти не любиш Вкраїну.

  Можливо, все це вірно, правильно і не Сосюра зробив ці вирази штампами і зразками нудного формалізму. Поетові можна вибачити і  суперечливі думки, і банальні описи, і багато чого ще, якщо ця поезія здатна торкатися серця. Всі ми знаємо напам`ять вірші, які вчили колись давно, або зовсім не вчили, а прочитали чи почули і запам`ятали. Вони зап`ятовуються самі, ллються піснями і лишаються в голові на все життя. А інші, не зважаючи на прості і зрозумілі слова, дуже складно запам`ятати.
  Можливо, це теж треба враховувати. Можливо, цей вірш і його складна доля варті вивчення в школі, але чому обов`язково напам`ять?


Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/far-and-near/121793-virsh-sosiury-liubit-ukrainu-kolys-nazyvaly-vorozhym

Втеча

Sep. 20th, 2016 10:20 am
neznaiko: (джаз)
Іван Світличний:

Втікаєм в спорт, в комфорт, у речі,
У секс, у скепсис, у бонтон,
В патріотизм і самогон,
Втікаєм головами в плечі

І безхребетністю — в закон.
Під панцир вір, довір і зречень
Самих від себе. Втечі! Втечі!
Вселенські втечі без погонь.

Повивтікали. Скоком, плавом,
До решти. Хай іде облава.
А ми — в кущі. А нас — нема.

А ми — ніде. А нас — нікого.
Ну, що? Спіймали? Вбили ноги?
Спізнились, братчики!.. Дарма



Вірш І. Світличного Провина )


neznaiko: (джаз)

молочний туман протікає між пальцями й пагорбами
відсвічує міддю оголений ранком ландшафт
імла осідає в низинах потоками жадоби
і чутно зітхання в легенях закинутих шахт

цей ерос ранковий такий безпорадний і сонний
повітря пронизливе й сонце м'яке наче віск
хоч холод нічний ще крадеться крізь діри озонові
та наче чернець із колін піднімається листяний ліс

ми – тіло ландшафту його невротична версія
ми – слово від слова і камінь на камені ми
ми – сума секунд що часами складаються в терцію
щоб вийти на голос із нетрів глухої пітьми
/Юрій Іздрик/


neznaiko: (джаз)
  Нашлось в сети:

 "Внучка моего друга Олега (которого я страшно кадрила, пока не узнала, что у него есть внучка) ходит в летний лагерь для гениев. А сам лагерь при школе для одаренных детей, где она учится. Не сразу понятно, зачем талантливым десятилетним людям столько занятий – скорее всего, чтобы их родители не тронулись умом.

В лагере очень много внимания уделяют творческому развитию. Читают книги на английском языке. Ставят спектакли. Есть литературный кружок!! Можно сочинять сказки, можно дописывать «Гарри Поттера». Уроки ведет преподавательница литературы, поэтому все получают оценки авансом. Самые старательные дети уже накопили пятерок на целую четверть. Надеются, наверное, отдохнуть в сентябре. Ага…

И вот сегодня разбирали тему «Олицетворение». Нужно было написать сочинение о каком-нибудь предмете, который ведет себя как живой. Допустим, дерево грустит, потому что скоро зима и надо сбрасывать листья. Или туча висит на небе и наблюдает, как мы внизу ходим. Или луна в полнолуние мечтает похудеть. Три часа дали на сочинение! Оно и понятно. Непростое задание, интересное, фантазию развивает.

Катя (внучка моего друга Олега) написала за пять минут.
Вот ее работа полностью:

ЭТО ЧЕСНОК.
ОН ОДИНОК.

Я считаю, это краткий пересказ лирической поэзии за всю историю человечества".

  От себя:
Это близко, потому что тоже с детства испытывала непреодолимое желание отсечь всё лишнее, избавиться от ненужных деталей и говорить по существу. Конечно, с возрастом пришлось научиться растягивать резину, лить воду и рассказывать об одном и том же десятью разными способами. А потом пришла к выводу, что именно поэзия является олицетворением чувственного лаконизма. Это способ в очень краткой форме передать достаточно большой объем информации. Сохраняя возможность сделать это без лишних объяснений, но красиво. Или смешно.

neznaiko: (джаз)
Я так долго смотрел на стакан воды, что в нем поднялась буря. И теперь, чтоб не наделать беды, хожу я, глаза прищуря. Стараясь пристально не глядеть на женщин или предметы, чтоб сути чьей-нибудь не задеть, своей не оставить мечты. Не вмешиваясь в чужие дела, считаю на солнце пятна… А буря в стакане воды была просто невероятной!

(с) В.Соколов.







Вибір

Jul. 29th, 2016 06:30 pm
neznaiko: (джаз)


Олена Теліга (Шовгеніва) у своїй короткій біографії пройшла шлях з російськомовної гімназистки до незламного борця за волю і честь нації, частиною якої вона себе усвідомила. «Я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася, там провела війну, там насичувалась Петром І, Катериною Великою... Ну й, розуміється, культурою імперії, главою якої був Олександр Сергійович Пушкін».
Народилася майбутня поетеса 21 липня 1907 року в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати — дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга. Отримала чудове домашнє виховання і освіту, знала німецьку, французьку, російську мови. Багато читала і постійно спілкувалася з висококультурними людьми. Але вона української мови не знала й українкою себе не усвідомлювала.
У 1918 році Шовгеніви переїхали до Києва, де батько Олени був призначений міністром Української Народної Республіки, а вонанавчалась у Жіночій приватній гімназії Дучинської. Але скоро безтурботне дитинство дівчини закінчилося. Через політичний стан в державі батько змушений був емігрувати. Родина залишилася без засобів для існування і відчула всі незгоди громадянської війни: зміни влади, бої на вулицях, голод, холод, арешти, розстріли.
У 1922 році сім'я переїхала у чеське містечко Подєбрад до батька, який працював ректором Української господарської академії (УГА). Саме тут Олена потрапила в українське середовище, активно включилась в життя української громади, полюбила мову й літературу, нарешті відчула себе українкою. «...я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, розмовляти лише українською мовою. На велике здивування усіх моїх знайомих...».
У 1923 році юна патріотка вступила до Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі на підвідділ української мови та літератури історико-літературного відділу. Випадкове знайомство зі студентом УГА кубанським козаком Михайлом Телігою перетворилось у щиру дружбу, світле почуття. Вони одружились у 1926 році і пройшли разом крізь коротке, але яскраве й насичене життя.

Молода Олена почала писати вірші, публіцистичні статті рідною мовою (російською писала з дитячих років). Вона почала друкуватися в періодичних виданнях, була постійною учасницею літературних процесів, що відбувалися у празькій українській громаді. Поступово утворювалось коло митців, близьких за духом і переконаннями: подружжя Теліг, Леонід Мосендз, Юрій Липа, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Олег Ольжич, Оксана Лятуринська та інші, кого пізніше називатимуть «Празькою школою».

далі )

neznaiko: (джаз)

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!

П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча,-
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість - жить!

І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила -
Ні на що - твоїх єдиних уст!

(с) Олена Теліга - Літо

neznaiko: (джаз)



                           


  Японцы решили заменить безличные и бесполезные майкрософтовские сообщения об ошибках системы на поэтические, в стиле хайку. Вот примеры сообщений в стиле Дзен:
- твой файл был так велик и, должно быть, весьма полезен, но его больше нет
- сайт, который ты ищешь, найти невозможно, но ведь не счесть других
- хаос царит в системе: подумай, раскайся и перезагрузись, порядок должен вернуться
- программа закрывается: закрой все, над чем ты работал, ты запросил слишком много
- вчера оно работало, а сегодня не работает, это – Виндоус…
- успокойся, твой гнев немногого стоит, сеть упала
- зависание превращает твой дорогущий компьютер в простой камень
- три вещи вечны: смерть, налоги и потеря данных
- догадайся, что случилось – ты вступаешь в реку , но река не остается прежней… этой web-страницы здесь уже нет
- памяти не хватает… мы хотим обнять небо, но никогда не сможем...
Добавляйте свои варианты, знаю, здесь есть те, кому это под силу!
neznaiko: (маска)
Спи. Засни.
Повертались на берег рибальські човни.
Хмарка по хмарці спадає до сходу,
Як по листку листок.
Два верхівці під’їжджають до броду:
Сивий кінь поклав копита в воду,
Вороний – на пісок.
Чуєш, дівчина темнокоса
Грає в сопілку червоним рибкам,
Щоб червоні рибки заснули –
I вони засипають.
Чуєш, по звуку звук
Поглинає морок недобрий.
Дальній міст тремтить, як протятий павук,
Будяки підіймають шпаги на обрій
I тануть. В’яжуться гронами
Зорі, пускають віти увіч.
Спи, колихнула запонами
Ніч.

1932


  Відкриття меморіальної дошки Володимирові Свідзінському відбудеться в Харкові 1 липня о 15:00.
Тримався осібно від активного мистецького руху доби Розстріляного Відродження, але як ніхто зберіг власний голос, подав нам урок незрівнянної втутрішньої свободи.
  Шістнадцять років його життя, ознаменованих вершинними творчими здобутками, а також злиднями і цькуванням, минули в Харкові. Відомо, що деякий час Свідзінський працював у редакції, котра містилася у Спілці письменників на Чернишевській, 59. Саме на будівлі Спілки буде відкрито меморіальну дошку поетові, що понад усе цінував "самотність, труд, мовчання"...

         


ще трохи віршів )

Докладно про життя і жахливу загибель поета: http://www.chytomo.com/blogs/volodimir-svidzinskij-malovidomi-fakti


neznaiko: (джаз)
                   


  Сучасне виконання поезії Михайля Семенко. Оскільки він був футурістом, вигадував новітні форми, творив нові слова і вдавався до вселяких експериментів, гадаю, що йому сподобалося б те, як дівчата вправляються з його віршами. Про поета: http://ne-znaiko.livejournal.com/290348.html


neznaiko: (джаз)
Чекання
Пройшло 5 веселих трамваїв.
Вас нема.
Ах, як зимно на розі чекати в маї,
Коли в серці пустка німа.
Вийшла панна — на Вас не схожа цілком,
В атмосфері конвалій.
І довго-довго я стежив зором
за блискучим каблучком,
І мене мрії заколихали.

Будинки
Будинки просвічують наскрізь
Осіннім вечором
Вібрують мереживом фіранок
Холонуть розкиданими шухлядками
Світять захованим життям.

Кафе
Скільки облич електричним сіянням
оплямлених
Скільки відблисків в зеркалах.
Скільки рисок і виразів гостро випнутих
або зламлених
І де ж міститься безпретензійний жах?
І хто зрозуміє красу
незграйного людського гомону
І хто зупинить свій зір на маленькій детальці?
Легко грається промінь на склі.
Соломинка встромлена.
Тонкі — блідої панни —
окреслені слоннокістно пальці.




про поета )

neznaiko: (джаз)
Бажають харківські музиканти Оркестр Че і письменник Сергій Жадан, чиї вірші звучать тут:



 

Лорка

Feb. 22nd, 2016 08:00 pm
neznaiko: (джаз)

       Федеріко Гарсіа Лорка (1898-1936)

Один из його віршів, переклад двома мовами:

Зустріч

      Ні ти, ні я, на щастя,

не хочем

зустрічаться.

Ти - чого, сама знаєш.

А я - не питайся.

Іди собі своїм шляхом,

а в мене на п’ястях

од гвіздків знать ями-рани,

мов після розп’яття.

Ізмарнів я геть до снасті

од тої напасті.

Іди собі помаленьку,

йди, не оглядайся,

та Пречистій, як і я,

молись до причастя,

бо ні ти, ні я, на щастя,

не хочем

зустрічаться.

       Переклад М. Лукаш





Встреча

Теперь ни к чему ни тебе, ни мне

встречаться
наедине.
Ты сама... понимаешь вполне.
Я так любил её, господи боже!
Ступай же тихонько по этой дорожке.
Как на распятьях,
следы от гвоздей
у меня на запястьях.
Ты видишь кровавую тень
впереди?
Никогда не оглядывайся, иди,
и молись в глубине
Каэтану святому,
и скажи ему в тишине,
что теперь ни к чему ни тебе, ни мне
встречаться
наедине.
Перевод Ю. Мориц

А це його розтріл:



Звернення до іспанського фольклору, поєднане з новаторською формою. Звернення до підсвідомого, психологізму, який ставить людину в центр світогляду. Сприйняття дійсності через символи.  Імпресіонізм, сюрреалізм, дружба з Сальвадором Далі. А ще - праця в антифашиському журналі. Викрадення і страта.

neznaiko: (джаз)



Напередодні свята,
коли люди метнулися по крамницях,
виносячи звідти шпроти, смажену рибу,
шинку і горілку з перцем,
якийсь дивак, обутий в модні черевики
(такі тиждень тому були викинули
в універмазі “Україна” — двадцять два
п’ятдесят з навантаженням — дитячі штанці
вісімнадцятого розміру), облився чортівнею
і підпалив себе.
О, він горів, як порося, смажене примусом,—
налетів на людей, що культурно собі стояли
в черзі за цитринами.
Порозбігалися усі як один:
від нього так несло смаленим —
носа було навернути ніяк.
На щастя узялося кілька міліціонерів,
одразу вкинули його в машину
і помчали в бік Лук’янівки.
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стіл без цитрин?

Profile

neznaiko: (Default)
neznaiko

July 2017

S M T W T F S
      1
2 345 6 7 8
9 101112 131415
1617 1819 20 21 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:38 pm
Powered by Dreamwidth Studios