neznaiko: (Default)
 


Нічим більше не можу пояснити здатність людей працювати багато років на одному місці. Звичка, зручність - і те не завжди, а просто страшно щось змінювати. Зриватися зненацька, починати знову, вчитися. Мабуть, те, що доведеться вчитися багатьох лякає найбільше. Коли чую від людей, що не обіймають якісь високі посади і не отримують великої платні, скарги, питаю, чи шукають іншого, якщо  невдоволені чимось. Ні, це просто скарги, щось змінювати небезпечно. Тоді мене охоплює паніка і гарячкові думки, чи не час мені щось змінити.  
neznaiko: (Ляля)
 



Багато речей можна сприймати спокійно. Спостерігати відсторонено за проявами чужого життя. Якщо дівчина гарна, чому б не викладати нові фото щодня? А те, що, всі вони з одним виразом обличчя, та і пози майже ті самі, лише сукні завжди різні - то до краси не завжди додається фантазія і вміння цікавитися ще чимось, окрім красивої себе. 
Інша не така гарна, зате має багато інтересів і багато породожує. Тому вона може дозволити собі спам у вигляді безлічі постів з одним фото в кожному. Пейзажі, краєвиди, водоспади, стерті ноги, взуття, посмішка на тлі гірських хребтів. І так сто разів. Надзвичайно цікаво. І хоча фото класні і країна, де їх зроблено, далека і особлива, і треба радіти за людину, а не виходить. 
Зазвичай подібне викликає посмішку, іноді роздратування, та і воно шкидко минає, лишаючи тільки подив. 
Та іноді трапляються справжні перебільшення. Відео з малюком, який вчиться їсти самостійно, обливається кожною ложкою, але продовжує змагатися з супом. Це може розчулити і здаватися милим лише батькам малюка. Та і щодо власне батька не впевнена. Це видовище може бути приємним і цікавим тільки матусі і, можливо, бабусі, більше нікому. Нікого не хочу образити. Дружиш наче з цікавими людьми, спостерігаєш, що вони там декорують, фантазують, шиють, малюють, а тоді доводится боятися, чи не прикрасять вони стрічку наспупним досягненням - здоланням дитиною горщика. 
Тому затишнний Дрім - це порятунок і оаза, якби тільки не так багато лоліти. 
neznaiko: (рыбка)
 


Нещодавно була свідком розмови про такі психо-трюки як візуалізація і таке інше. Щодо психологів: якось Ляля поцікавилася, ким працює моя подруга. Отримавши відповідь, замислилася і видала: знаєшь, наш шкільний психолог по-моєму сам потребує психолога... На що я мусила відповісти, що так воно і є з тими психологами,  які мені відомі ( а їх останнім часом дуже побільшало). Цікава професія, нічого не скажеш. 

Щодо бажань, мова йшла про те, що коли вже чого бажаєш вголос чи просто чітко формулюєш бажання або ціль, важливим є вказати термін. Окреслити, коли саме чекаєш на здійснення бажаного.

Отримала пропозицію. Вона не дуже здивувала, але і не викликала захвату. Велике питання, чи потрібно воно мені, та не відмовилася, а обіцяла подумати. Маю звичку виконувати обіцянки, тому почала думати про це. Про цей вид діяльності. І згадала, що колись це було моїм великим бажанням. Дійсно дуже цього хотіла, але так давно, що вже встигла забути про це і кілька разів змінити пріоритети.  
Саме тепер, коли я не думаю про це, не прагну цього і не бажаю, воно саме приходить. Навіщо? Щоб пригадати розмову про терміни бажань? Поглузувати вкотре з психологів? Повернутися в минуле? Поміркувати, який з вчинків був помилкою? Іноді здається, що майже всі. 
neznaiko: (Default)
 



Всім відомо, що в місті Ха багато вати. Ретельно відібране коло спілкування дозволяє того майже не помічати. Оце майже - незаплановані зустрічі, випадкові розмови, які миттю повертають до реального світу. Наприклад, сидиш спокійно в салоні і з`являється ще одна клієнтка, дівчинка, яка повідомляє, що вона ридала над піснею сансари. Мало того, вимагає, щоб всі її негайно прослухали. Це момент, коли цінуєш життя. Усвідомлюєш, наскільки воно було кращім, поки я не знала про існування цього... не можу дібрати слова, ну нехай буде - музичного фаст фуду ( хоча фастфуд ні в чому не винен). Та це дрібниці. І є надія, що таланти і шанувальники воз"єднаються десь там, за поребриком. 
А от стрічка, вщент забита обговоренням Собчак, - це щось інше. Хто ця персона, знають всі і я теж. Але я не збираюся слухати, що вона там бовкнула і як саме проквакала " в/на Украине". Мене це дійсно не цікавить і я не розумію, чому це так цікавить інших. Це непотрібне марнування часу. І це їхня мета - утримувати вплив.  Вони полюють на нашу увагу і тільки повний ігнор може цьому протистояти. 

Заразом вже опишу дивне враження, яке отримала, як знайшла на горіщі журнали Огонёк. І не якісь там столітні, а початку двотисячних. Там досить багато про культуру і науку. В кожному номері друкувався Діма Биков - і це дуже-дуже пізнавально почитати, щоб не мати ілюзій і на його рахунок також. Але політики там найбільше і ця політика російська. Так багато імен - і хто всі ці люди? І навіщо було про це знати? І як чудово, що тепер все це непотрібне і зовсім чуже. 
neznaiko: (джаз)
  Разом з дорослішанням дітей зростають можливості перевірки власних знань і якості освіти минулих років. Отут і чекають справжні відкриття. Навіть освіченість деяких поважних людей виявляється лише вдалим жонглюванням цитатами. Доходить навіть до того, що людина впевнена, що читала книжку, а виходить, що ні, просто назва постійно трапляється, ну і, напевне, колись і твір довелося написати за нечитаним текстом.
   Та це ще нічого. А ось вивчати у виші хімію і не орієнтуватися в шкільній програмі - це як? Маю диплом, а школяреві допомогти не можу. Або згадки про вчителів, від особистостей яких, а також від здоров`я, ходіння по декретах і вад характеру залежило викладання.
  Тому, коли починаються розмови про якість радянської освіти, а також і післярадянської ( а що тоді змінилося, всі лишилися на своїх місцях, тож і освіта лишилася та сама) і про траву, що колись була зеленіша, і кока-кола смачніша, і дипломи красніші, а зараз все не те, так і хочеться вігукнути знамените "Не вірю!"


neznaiko: (джаз)
  Коли отримуєш багато запрошень і всі заходи цікаві, і вагаєшся, які з них обрати, а обравши, згадуєш, що саме цього дня родинне свято, почуваєшся розгублено. Що відбуається так багато цікавих подій - гарно. Що не можна відвідати все, що хотілося б - погано. Інколи, треба визнати, що спілкування з тими, кого знаєш все життя, може бути приємнішим за пізнавання нового і знайомство з новими.
  Проте наполегливе запрошення на захід, який не можеш відвідати, весь час нагадує про себе і не дає просто відпочивати. Отак і виникає відчуття відстороненності. Ніби людина присутня, але витає в хмарах. Це може дратувати тих, хто просто присутній тут і зараз. І хтозна, що з цим робити.


Egon Schiele, "Moa", 1911

neznaiko: (джаз)
  Люди вміють дивувати, вони такі, завжди знаходять для цього нові засоби. Є у нас на мовних курсах один дядечко, який завжди мовчить. Коли викладач просить всіх щось повторити, або прочитати вголос, або скласти діалог з сусідом, дядечко завжди відмовляється. Говорить: не чіпайте мене, просто не звертайте на мене уваги. Останнім часом викладач так і  робить, нічого більше  не лишається. Хоча людина прийшла вчити мову, тобто вчитися розуміти і говорити. Ну то нехай, тут хоч би встигнути все запам`ятовувати, а не розглядати диваків і міркувати, на що вони витрачають час і гроші.
  Але на передостанньому занятті його неможливо було не помічати. Він запізнився і сів в кутку. Лекція йшла своїм чередом, а дядько заснув. Чим далі, засинав міцніше, а під кінець почав хропіти. По закінченню, коли всі стали збиратися і шуміти, прокинувся, а, може хтось його розштовхав. Повернув розчервоніле обличчя до аудіторії і обвів її осоловілим поглядом. Доброго ранку! - почула я власний голос. Не змогла втриматися. Він так само бадьоро, автоматично вигукнув "Доброго ранку!", а вже потім зрозумів, що вже зовсім, м`яко кажучи, не ранок і взагалі.
  А сьогодні його не було. Тепер мушу міркувати, чи не покинув він навчання зовсім. А може, як дехто з нашої групи жартував, в нього був такий метод, сприймати нову інформацію уві сні, відправляти її прямо до підсвідомості, так, щоб вже ніколи не змогла відтіля стертися.


neznaiko: (джаз)
  Вся стрічка заповнена Майданом. Дуже легко все пригадати, навіть відчути мороз на шкірі і той свіст у вухах, що супроводжував новини кожного дня, настільки вони були неймовірними. Загрозлива, страшна невідомість, коли дійсно не знаєш, що буде завтра, але вже не чекаєш нічого доброго. Готовність до найгіршого, але неспроможність повірити у можливість війни. Стрибок історії, що надто довго була закоркована як вино у пляшці. Ті, хто закопував пляшку все глибше, сподівалися, що воно перебродить і перетвориться на щось безпечне. А воно вибухнуло вогняним джином, розбудивши і сучасне, і минуле, всі шари прикопаної і замовчаної історії пробудилися і вимагають уваги.
  Забуте, знищене, оббріхане, перейменоване, зруйноване може щезнути, яким би довгим не був опір. Людей можна вбивати, будинки трощіти, папери палити, пам`ять стирати. Але вже не зараз. Всі ці відео, фото, свідчення, їх так багато, вони є і цю історію переробити, перекрутити або стерти вже не буде так просто.


neznaiko: (стім)
  Те, до чого людина звикає в дитинстві, може відбитися в ній і все життя той відбиток виблискуватиме і вимагатиме свого продовження. Великі родини, гуртожитки привчають до життя в присутності інших людей і до постійного спілкування. Чомусь здається, що кожен прагне мати свій власний затишок, а виявляється, що це не завжди так. Є люди, які страждають від самотності, почувають себе невпевнено, порожньо. Кличуть подруг на ночівлю, якщо чоловік поїхав на кілька днів. Обідають на роботі, аби тільки не самій. Затримують розмовами знайомих, аби тільки не лишатися на одинці з собою.
  І якщо їм вдалося організувати все так, щоб ніколи не лишатися на одинці, цього теж їм буває замало. Тоді вони кличуть до себе в гості родичів або самі відвідують їх. Приїздять всією родиною, з дітьми різного віку і живуть великим табором якийсь час. А то ще такий табір може спільно виїхати кудись на відпочинок. Це найдивніше, адже вони і вдома постійно разом святкують всі свята і відпочивають. Навіщо їхати далеко, якщо для них головне просто бути разом? Тут не йдесь про спілкування сам-на-сам, воно неможливе в натовпі і ньому немає потреби. Потреба є саме в тому, щоб навколо просто були люди.
  Але, може, в цьому немає нічого дивного і це природньо - боятися самотності і всіма силами уникати її? А прагнути самоти і гарно почувати себе наодинці як раз і є дивним?

        Картинки по запросу одиночество в толпе


neznaiko: (джаз)
  Нікуди не подідится від обговорення декларацій. Воно все шириться, і все більше мене дивує. А що ви сподівалися там побачити? Невже досі лишається незрозумілим рівень цинізму? Невже ніхто не розуміє, чому. Чому в нас саме такі зарплати і пенсії, саме такі дороги, саме така медицина. Саме такі податки, подивіться на свої прибутки  і поміркуйте над грошима, які ви сплатили державі за рік. Це зовсім не малі гроші, навіть враховуючи, що не всі платять податки і не в повному обсязі. Але їх ніколи не вистачить ні на що, бо утримування депутатів і чиновників здатне пожерти будь-який бюджет.
  Невже цього не видно було раніше по всіх ознаках нуворішів, які щиро не розуміють існування в інших світах, крім свого? Щиро не вірять, що можна жити на такі зарплати( ви всі підробляєте), що когось може здивувати годинник, що коштує як будинок ( а що тут такого). Невже не зрозуміло, що годинники, туфлі і сумочки не існують як виняток, це всьго лише показник способу життя, цілого світу, де всі його мешканці користуються такими речами, демоструюють їх один одному і не в однокімнатних квартирах їх зберігають.
  Але якщо раніше в головах не було з`язку між передвибочими подарунками у вигляді пакетиків насінин чи крупи і антикварними авто і паласами того, хто такими подарунками купує голоси, то тепер можна сподіватися на прозріння.

  Депутату на замітку:  http://bablo.in.ua/


neznaiko: (Ляля)
  Нещодавно мала розмову з дівчиною, яка вже кілька років не спілкується зі своїми батьками. Зараз їй 20 років, вона працює і навчається, винаймає житло. Від батьків пішла через непорозуміння. Вони не розуміли таких захоплень, як, наприклад, малювання. Вважали, що потрібна нормальна професія, а найбільш важливе - це вийти заміж і народити дітей, до чого їхня донька була зовсім не схильна.
  Все це відбувалося не в якомусь віддаленому селі, а в місті і, буквально, кілька років тому. Якщо різні захоплення доньки ці люди просто не схвалювали, то вегетаріанство їх  довело до сказу. Вони вдалися до насильства, зачинивши дитину в квартирі, відібравши в неї ключі і всю її спеціальну їжу, лишили тільки м`ясну. Скільки це тривало і як вони спілкувалися при цьому, ми не оброворювали. Вона сказала тільки, що від стресу в неї почався сип. І саме після цього вона пішла з дому.
  Вони не спілкуються і вона нічого про них не знає. Звісно, мені відомо, що не всі люди лишаються молодими, а багато людей при досягненні певного віку перетворюються на своїх батьків і при цьому не важливо, що в дитинстві вони зовсім цього не планували і, можливо, страждали від непорозуміння. Відомо, що люди надто часто вимагають від дітей певної поведінки, покладають певні сподівання і таке інше, що призводить до конфліктів. Але ця історія чомусь дуже вразила. Її матері напевне було менше сорока років, коли все це відбувалося. І виходить, що для неї зробити з доньки "нормальну" людину було важливішим, ніж взагалі втратити її.
  Я не схвалюю і не підтримую веганів і вегетаріанців, та хіба їжа може бути причиною для насильства над дитиною? Та і, взагалі, яке причина може бути достатньою, щоб намагатися переробити свою дитину так, щоб аж втратити її?

             


  Всі ми лишаємося дітьми, хтось більше, хтось менше. Але ставитися до їнших як до іграшок,  з якими цікаво і приємно бавитися, поки вони покірні, і викидати, коли щось в них зламається... Можливо, це припустимо у стосунках з чоловіками, а з власними дітьми - дивно. І найбільше дивує, що все це відбувається в наш час.

neznaiko: (джаз)
   Ні, я нікого не засуджую, не маю бажання критикувати, вишукувати негатівні подробиці. Толерантність, терпимість і людяність - мої найкращі друзі. Взагалі, люблю людей (крім кацапів) і спілкування. Але.
  Вже кілька років поспіль коло спілкування звужується. Цілком свідомо уникаю деяких контактів, все менше лишається бажання щось пояснювати. Досвіт говорить, якщо розуміння немає, ніякі пояснення не допоможуть. До того ж, ніколи не вміла заводити дружбу з "потрібними" людьми.
  Як і раніше, з великим задоволенням буваю в компаніях, приймаю гостей. Та ніколи ще не відчувала такого задоволення від самотності. Можливо, це через те, що ніколи не була близько знайома з нею. Можливо, через передоз усіляких видів спілкування. Ніколи не думала, що відчуватиму себе щасливою. лишившись на самоті. Життя сповнене несподіванок.

neznaiko: (джаз)
  Вони здатні заспокоювати, відволікати від важких думок чи від думок взагалі, допомогати зосередитися і спрямувати свої наміри. Та небезпека полягає в тому, що вони ніколи не закінчуються, а навпаки, множаться в кількості завжди більшій, ніж попередня. Скількох жінок догляд за оселею поглинув безповоротньо, та, цілком можливо, що саме це зробило їх щасливими.

                                          

neznaiko: (джаз)
  В сучасному світі тиша є настільки рідким явищем, що може примусити відчути себе незатишно, а то і злякати. Маємо багато засобів, які не дадуть відчути самотність, музика і реклама супроводжують і в магазинах, покликані створити ілюзію спілкування з товарами. Гамір вулиць, гудіння приладів, цокання годинника - все це скадає звуковий фон, тобто відсутність тиші навіть при зачинених вікнах і вимкненому тб. Можливо, тиші як такої не існує зовсім, а ми приймаємо за неї лише відсутність надто голосних звуків.
  Втім, потреба в тіші все-таки існує. Як і в самотності. Це необхідно хоча б для контрасту, для більш яскравого сприйняття звуків і спілкування.
  Є люди, які погано переносять тишу, прагнуть якнайшвидше ввімккнути що-небудь, навіть засинають лише під телебурмотіння. Інші не можуть обійтися без можливості відпочити від будь-яких звуків. Цікаво, кого більше?




neznaiko: (стім)
  Після екскурсії Механікою (http://ne-znaiko.livejournal.com/365205.html) ;, заводом, що перетворюється на арт-завод, тема стімпанку зацікавила знову. Раніше доводилося зустрічати речі в цьому стилі, одяг і персонажів, які влаштовують стім-вечірки в стилізованих інтер`єрах. Але ще ніколи не доводилося бути в такій величезній будівлі, що є справжнім представником парової епохи і збирається перейти в єпохи уявного пару.
  На такому тлі не можна не замислитися про той час, коли все це починалося. Парова епоха, час винаходів, перших машин, паровозів і пароплавів, коли вперше в історії все почало працювати і пересуватися так швидко, гуркотити і парувати, здригатися і переходити до масоваго виробництва. І вона ж - вікторіанська епоха, час довгих суконь і корсетів, суровості в вимогах пристойності, численних обмежень і чіткого класового поділення.
  Цей час, друга половина 19 століття, також є часом швидких змін. Але зміни в різних сферах не завжди встигають одна за одною. Хоча навколішній світ технології зміюють швидкими темпами, роль жінки в суспільстві лишається суто традиційною.

                      Картинки по запросу анна каренина


далі )
 


neznaiko: (маска)
  Все-таки є щось привабливе  в квітах, що поступово в`януть, в листі, що повільно змінює колір, починає змінювати і форму, згортатися, тонкішати, а тоді відриватися від гілок і утворювати польоти в небі  і шурхотіння на землі. І опале листя, і засохлі квіти мають  аромат, в якому зібрані всі теплі дні і вже сконцентровані до стану прощання. Підступне і щемке відчуття швидкоплинності народжується з цього листя і, вкупі з похолоданням, викликають чарівний осінній смуток.




neznaiko: (джаз)
  Бути в меншості - звичний стан. Але кожного разу дивує дізнаватися, що в наступному питанні також поводишся не так, як переважна більшість. Дуже дивно було виявити, як багато поцінювачів і хранителів мотлоху оточує мене. Як важко люди розлучаються з речами, з якою пристрастю накопичують і зберігають їх. Порівняно з ними я - просто безжальний знищувач, готовий на майже нових речах ставити тавро мотлоху і, не чекаючи перітоніту, відряжати на смітник.
  А от зі сміттям виникають труднощі. Це проблеми морального гатунку, пов`язані зі збереженням екології. Вони посилюються з кожним переглядом фільмів про страждання диких тварин через людське сміття і з кожним натраплянням на смітники в лісах і ярах, розповсюджені по всій країні.

                                      


далі )

neznaiko: (джаз)




Якщо довго не відвідувати якусь місцину, а потім знову опинитися там, одразу помічаєш, як вона змінилася. Старі будинки втрачають фарби або оновлюють їх. Крамниці зачиняються і кидають приміщення, лишаючи на згадку свої назви. З`являються нові будинки і нові вулиці, а старі змінюють назви, вертаючись до свого минулого. Міста виходять за власні межі і збільшуюють свої розміри.
  Здавалося б, природний ланшафт не повинен так швидко змінюватися... Але тут теж майже нічого не лишається таким, як його пам`ятаєш. Річки міліють, ставки заростають очеретом, береги обваюються. Стежки заростають і зникають в траві, а нові ще треба відшукати і ще невідомо, куди вони приведуть.  Трохи моторошно, коли знайомі місця новодяться не так, як чекаєш. Та хіба було б цікаво, якби все лишалося незмінним?

neznaiko: (джаз)


  Темнота невідомогозапрошує і лякає, примушує спинися і міркувати, чи варто робити наступний крок, чи варто ризикувати, занурюватися до темного лісу нерозв`язаних питань, плутатися в гілках невизначеного , перечипатися через коріння сумнівів. Та цікавість перемагає і насправді цей крок вже зроблено, лишилося тільки здійснити його, зануритися до зарослів невивчених сенсів і дізнатися, на решті, що нового можна зустріти в лісі життя.

neznaiko: (джаз)
  Життя речей, що нас оточують, впливає на наше власне. Не варто думати, що ми просто користуємося ними, ми залежимо від них, вони впливають на нас, примушують звикати до себе або, навпаки, набридають, тобто викликають цілу купу емоцій і роздумів.
  Є серед них такі собі агенти впливу. Живеш собі спокійно все життя і зненацька дізнаєшся, що ти майже первісна людина, якщо і досі не маєш електричної м`ясорубки. В розпачі роззираєшся по сторонах, і дійсно, всі вже придбали цей прилад. Тільки не признаються, що саме вони переробляють в той час, як в магазинах є все вже перероблене, перекручене і перемелене.
  Або хлібопіч. Щось останнім часом змовкли розмови про це диво техніки. А ще зовсім недавно випікання домашнього хліба було настільки популярним, що, навіть ті, хто все життя розмовляв тільки про дієти, почали розповідати про свій власний надзвичайно смачний хліб.
  Цікаво, де зараз ті хлібопічі? Підозрюю, що там, де і мій кухонний комбайн. Чудова річ, але потреба в ній може з`явится разом з потребою переробляти велику кількість продуктів. Тому вона чекає слушної нагоди в сховку. Ціклом можливо, що і дочекається, чого не сказати про інші речі. Наприклад, розбивається кришка від заварника. Можна сміливо відправляти заварник слідком за кришкою, але спиняє думка, що з нього можна поливати квіти. Насправді він лишається стояти на дальній полиці в товаристві інших речей, що їх пошкодували викинути вчасно. Щось із них можна відремонтувати, а щось переробити чи використати як деталі.

                       

питання )
                        

Profile

neznaiko: (Default)
neznaiko

September 2017

S M T W T F S
     12
34 56 789
10 1112 13 14 15 16
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 07:33 am
Powered by Dreamwidth Studios