neznaiko: (маска)
 


Можна дружити все життя і на диво мало знати своїх друзів. Гуляли с подругами в парку, де не могла не виникнути тема комах. Хтось боїться павуків, хтось жуків, когось більш за все засмучують мухи. Я ненавиджу всіх оптом, хоча тут є нюанси і різний рівень відрази. Перший ступінь, навіть поза конкурсом, це таргани. Один їхній виглад викликає судоми і запаморочення. Це дивує людей, які панічно, аж до вереску, бояться оси. 
Всі мають щось таке, що їх дратує, чого хочеться уникати. Наприклад, деякі люди полюбляють хрустіти кістками пальців. Зазвичай оточуючим це важко переносити. Дехто не переносить, коли інші беруть його чашку. Трапляються серед людей такі, в чиїх серцях немає місця для котів. Словом, кожен має свій набір неприємних речей, і все це можна зрозуміти. 
Але трапляються і несподіванки, спеціфічні нелюбові, як нелюбов до пір`я, якою ошелешила одна з подруг. "Так, пір`я, воно мені неприємне, я його уникаю " - А якщо вилізе з подушки? - " У мене такі подушки, що не вилізе! В дитинстві відпочивала в бабусі і та прала перину. Поки пір`я літало по двору, я сиділа в хаті в не виходила". - І аж тіпатися почала, просто як я від згадки про тарганів чи колорадів.  Пір`я, хто б міг подумати. 



Картинки по запросу веер из перьев на картине
neznaiko: (Default)
 


Спека і пристрасть - це небезпечне поєднання. Люди випаровуються просто зі свого весільного вбрання. Лишають його на лавці як заклик чи то до оголення, чи до переходу в інший вимір.

Світлина від Tetiana Ostrovska.





neznaiko: (Default)
 


Помітно побільшало москаликів на Дрімі. Ну, нічого дивного. Несвобода слова - це не жарти, а реальна загроза фізичного ув`язнення. Якщо нам просто неприємно, то їм дійсно страшно. Втім. неякого співчуття бути не може. Так само, як і панічного нищення свого жж, до якого вже дехто вдався. Можно спокійно користуватися. просто бути готовим, що будь-якої миті журнал може зникнути. Зрештою, так треба ставитися до багатьох речей в житті. І це всього лише маленьке тренування такого ставлення. 
neznaiko: (Default)
 Натрапила на бесіду, де люди розповідають про фрази або доречно сказані слова, що стали для них особистим прислів`ям. Це може бути випадково почута розмова, смішна або трагічна ситуація в родині чи на роботі, коли хтось проголосить щось дотепне. Такі фрази пам`ятають і, навіть, інколи вживають у вузькому колі, де всі розуміють, про що йдеться.
  Всі мають такі фрази. Одна з них запам`яталась з давніх часів. Часи то були студенські і працювати довелося в магазині. Раз на тиждень там треба було здавати-приймати зміну, справа це довга, затягувалася до ночі, і тоді нас розвозив по домівках водій дядя Коля на своєму мікроавтобусі.


Дядя Коля був трохи дивним, страшенно любив побазікати, не дуже звертаючи увагу на відповіді. Постійно сипав цитатами із радянських фільмів, а то і з літератури. Спостерігаючи самотнього чоловіка, що загублено тинявся між вітринами в пустому магазині о восьмій ранку, замислено прорікав:
-Выхожу один я на дорогу. Что, брат Пушкин, не туда, ты тропинка, меня завела?
На питання, до чого тут Пушкін, на мить замовкав, а тоді радісно проголошував: Точно! Есенин!
І далі ніс вже про "финский нож в кабацкой драке" і завершував: "а свеча-то на столе горела, да".
  Крім того цікавився різними консперативними теоріями і духовними практиками. Тобто намагався бути освіченою людиною, з презирством ставився до малограмотних, як він їх називав. Наступний ступінь презирства називався "тундра неогороженная", а найвищій - "село". Село і селюки здатні були довести дядю Колю до сказу. Вони виростали як з-під землі, якщо він стовбичив біля кондитерського відділу, і купували цукерки "Рачки". Всі як один вони навмисне вимовляли "рАчки" і дуже раділи з цього. Дядя Коля сприймав це як особисту образу і тікав з трагічним виразом обличчя.
  Коли ж він віз нас нічним містом, теж щось розповідав. Ми вже звикли, що відповідати необов`язково і сприймали його базікання як радіо. Однієї холодної і вітряної ночі ми отак їхали, дядя Коля щось говорив і раптом помітив дівочу фігуру, саму-самісеньку посеред пустої вулиці. "Ну как можно одной в такое время! В такую погоду! Нужно подвезти, мы подвезем, вы же не против". Дехто за звичкою його просто не слухав, а хто слухав, не встиг нічого сказати, як він вже зупинився і видченив дверцята: "Девушка, садитесь, я вас подвезу! Куда вам?" Девушка не поспішала сідати, вона мовчки розглядала дядю Колю, аж він занервував: "Да не бойтесь! Куда вам?" - "Магу атсасать", - сказала девушка. "Нам цього не треба!" - не своїм голосом викрикнув несподіване дядя Коля і помчав під наш регіт в ніч.
 Потім цю фразу всі тулили до будь-якї розмови. Наприклад, якщо хтось пропонував з`їсти смачних, але шкідливих тістечок, або "а давайте сегодня пойдем в бар" - знаходилася людина, яка з надзвичайно строгим виглядом казала "Нам цього не треба!" - і всі просто падали від сміху. Якщо дядя Коля був свідком таких веселощів, він червонів і кудись зникав. Втім, розмов своїх він не покинув, тільки тема села більше не з`являлася в його репертуарі.

neznaiko: (джаз)
  Такі дні мають властивість вміщувати багато подій. Самий короткий день року вмістив найбільшу кількість зустрічей. Мороз, сніг, темрява одразу по обіді, слизькі дороги і люди, несхожі на себе від нашарувань одягу. Це найкращі умови для запланованих і несподіваних зустрічей. Пробираючись між ковзанками і сугробами, відчуваєш себе ніби в казці про Морозко, де все одно холодно, як не вдягайся, і раптом опиняєшся в обіймах справжнього Морозки. Він в клубах теплого пару,  шуба розтебнута, шапка відсутня і борода вже колить моє обличчя. На запитання, як він тепер без мене, миттєво вистрілює анекдотом, як робив завжди, коли ми працювали разом. Мовляв, Роза запитує в Сари, як там її коханець. - "Ти уявляєш, кинув мене той негідник! Лишив саму! Я така нещасна, лишилася зовсім сама з чоловіком".

  З обіймів Морозка мене вихоплює Мороз, затискає і допитує, чи я не схаменулася і не надумала вертатися. Ні, я вивертаюся, з гномами лише вітаюся, ельфам посміхаюся, фуріям, що вже хижо визирають з-за їхніх плечей, лише помахую рукою і тікаю, в мене інша зустріч, запланована, на відміну від цієї.

  Там всі зібралися для важливої справи - вивчення мови. Всі налаштовують свій мозок на працю, але чомусь ніхто не може второпати змін в розкладі занять. Перепитують, переписують, нотують, дивляться з нерозумінням. Польська, як завжди, має чим розважити. "Ким пані ест з заводу? - Пані ест музиком!"  - Це не про завод і не про пані-мужика, а про фах музиканта. Граматика ускладнюється, голова йде обертом, час вже і відпочити. Та виявляється, що день і не думає скінчатися, а треба прийняти участь в вечірці, незалежно від того, чи планувала це і чи маєш сили.

  Вечірка чудова, сили одразу відновлюються, зустрічі і нові знайомства захоплююь у вихор. Він зановить нас із колежанкою до кола незнайомих пані. Вони як раз знайомляться і розповідають, хто з якого заводу, тобто, хто чим займається. Кожна наступна ніби намагається здивувати ще більше, проголошуючи назви новітніх професій. Маркетологи, консультати, фахівці з харчування, дизайнери чогось там і тренери з чогось незрозумілого - це саме просте, далі починається складніше і, коли черга доходить до моєї подруги, вона проголошує, що вона Світлана і алкоголік. В запанувавшій тиші додає: І ще поїсти дуже люблю!

  Зі сміхом ми вертаємося до її улюблених справ, а музика вже лунає і серьозні розмови припиняються. Всі згадують, що вже прийшла найдовша ніч року. Вона магічна, треба загадувати бажання, палити свічки, позбуватися зайвих речей, планувати нове і уявляти собі його. Можливо, ви проробили все це? А мені ця ніч здалася підозріло короткою.

                       


neznaiko: (джаз)
 


  Вони мають звичку перемішуватися з неприємностями, але чомусь лишаються в тіні останніх, тому потребують додаткової уваги. Якщо придивитися, їх завжди можна знайти.
  Побачити зранку, що за вікном все стало знову святково-білим - гарно. Заметені дороги, випробування для взуття, сніг, що потрапляє в середину черевиків - все це не може зіпсувати радості від краси засніженого пейзажу.
  Чи можливо любити холод, та ще й мороз? Втім, у зимового одягу є свої переваги. Наприклад, пуховик або шубу можна надіти просто на піжаму і відрядитися так до магазину.
  Сніг такий гарний, пухнастий і підступно приховує кригу, так, що доводиться злітати і приземлятися, поступово перетворюючись на сніговика. Цікаво, чи багато сніговиків збереться в магазині. Але дійти до нього не доводиться, тому що в маленькій крамничці поруч з домом знаходиться все, що було потрібно, несподівано і приємно.
  В такий ранній ранок на часто доводиться виходити, а сусіди вже повиходили, вимахують лопатами, хто страрими залізними, а хто новітніми з кольорового пластику, вони легкі, а розміри мають велетінські, і маленька жіночка, що перекидає одним махом цілі снігові гори, посилює відчуття казковості.
  Казка стає досконалою, коли ми, сніговик в шапці з помпоном і супервумен із суперлопатою, розмовляємо і помічаєно, що з хуртовини виникає щось неймовірне і просувається в наш бік. Чобітки на височенних підборах наче не торкаються снігової поверхні, тугі спіралі локонів прикрашені сяючими сніжинками, ніяких шапок і шаликів, тільки краса,  вечерній макіяж і сяйво снігових стразів. Снігуронька? - запитую в супервумен, провівши поглядом ельфопобідне творіння. Вона! - запевняє супервумен і знову береться за суперлопату.
  Час вертатися, сушитися, смажити млинці і починати новий приємний день.

         



neznaiko: (джаз)
  Цього тижня Ха замело снігом, то було кілька моментів сумніву в транспорті, дорогах і можливості дістатися потрібних місць. Не зважаючи на сніги, вдалося всюди потрапити вчасно і жодного разу не спізнитися. Хоч не дуже люблю метро, а за таких умов починаєш його цінувати дужче. І саме в таку погоду довелося потрапити до великого гурту людей, з якого ніхто не спізнився. Навіть важко таке пригадати.



  Дуже цікаво знайомитися з новими людьми і потрапляти до цілком незнайомих гуртів. Кожного разу радію, що цікавих людей багато, хоча зустрічатися з ними доводиться не кожного дня. Але не цього тижня.


далі )


neznaiko: (джаз)
 Досить тривалий час моїм перукарем був хлопець. Всі, хто працює в сфері краси, не можуть уникнути професійної деформації. Вона полягає в тому, що людина постійно вдосконалює свою зовнішність і ніяк не може спинитися. Він теж постійно експерементував із власною зачіскою, стилями одягу, мав звичку милуватися собою, до того ж поводився дуже манірно, одним словом, спостерігати за ним завжди було цікаво. Ще він прагнув професійного розвитку, постійно десь навчався, відвідував виставки, майстер-класи і слухати його  було пізнавально, щоб бути в курсі всіх новинок.
  Одного разу його послуги мені знадобилися терміново. Ми зустрілися дуже рано вранці, в салоні крім нас не було нікого, навіть прибиральниці. Ми вже почали, коли вона з`явилася. А. побачив її в дзеркалі, завмер з ножницями в руці і не відповів на привітання. Після довгої паузи він промовив до дзеркала:
- Хто. Вас. Пофарбував.


далі )


neznaiko: (джаз)
  Вчорашній сніг тане, білий пух перетворюється на сіру холодну кашу, з гілок зникає біла пудра і вони стричать як старі посірілі кістки. Сонця немає, воно сховане за щільною завісою важких хмар, які знижуються все більше і роблять повітря все сірішим і темнішим. За вікном немає нічого, крім тремтячих голих дерев. Раптом одне дерево оживає. Його окупує зграя товстих чубатих пташок. На жаль, крізь сірий кисіль повітря і скло їх важко роздивитися, а коли виходжу на вулицю, вони здіймаються. Та встигають нагадати, що життя сповнене різних кольрів і на їхню появу варто чекати завжди.






відвернулися, перш ніж полетіти )


neznaiko: (джаз)
  Цієї осені довелося проїхатися приміською електричкою. (Варто було б казати передміською, бо маємо передмістя, якщо перекладати пригород). Виявилося, що цей електропотяг - справжня машина часу, який миттєво переносить прямісенько в дев`яності роки. Торби з коліщатками, колись вони були кравчучками, потім кучмовозками, а зараз можливо і не мають назви, але вид мають той самий. Колишні туристичні рюкзаки, відра і торбинки з городиною, що їх пруть додому підтоптані дачники-городники, вдягнуті в колишній одяг, що зберігався з молодих літ, а от і знадобився для роботи в полі та і проїхатися можна в музейних спортивних штанях, недолуго-яскравій кофті і зім`ятому кашкеті.
  Виявляється, нічого не змінилося, по вихідним вони так само вбираються в цю свою городню форму, беруть свої торби і мандрують на свої дачі-городи тими самими електричками з дерв`янними лавками і тьмяними, наче в тумані, вікнами.
  Але серед прибульців з дев`яностих трапляються і сучасні люди. Мешканці сіл, що їдуть по якихось своїх справах, вдягнені в сучасний одяг. Великою мірою це мода оптових ринків, але люди виглядають прийстойно і не вважають за необхідне виряжатися як міські божевільні, якщо їдеш за місто. Можна зустріти туристів з веліками або без і їхній спортивних одяг запевняє, що майбутнє таки настало.
  А ще існують дачники-без-городів. Ті, в кого  лишилися ділянки, але вони не обробляють їх, а просто там відпочивають. Звісно, вони також десь там назбирали яблук і понаривали квітів, але вони їздили на природу гуляти, дихати повітрям, про що свідчать їхні капелюхи від сонця, довгі спідниці або власноруч в`язані "оригінальні" светри і чудернацькі накидки, екзальтовано-поетизований настрій і голоси з викладацькими інтонаціями.

дивна пара )


neznaiko: (джаз)
  Як тільки вийдеш на вулицю без фотоапарата, тут тобі обов`язково трапиться щось цікаве. Здавалося б, по справах швиденько пробігтися, вечоріє і дощить, всі намагаються тільки дістатися укриття, по сторонах ніхто не дивиться, то й що там можна побачити, окрім потоків холодної брудної води. Натовп, який чекає на зелене світло, синхронно робить крок назад і скажене авто нікого не встигає заляпати. Потім, так само синхронно, два кроки вперед і перестрибування через калюжу по одному, але дуже швидко. Все це схоже на танець, до якого так легко долучитися, він несе далі і заносить в напрямку маркету, а дійсно, чому б ні, хіба можна в таку погоду лишатися без запасів солодощів.
  Стоянка біля маркету виглядає так само буденно, як і все інше, аж тут з`являється авто. Стовпи тут прикрашені прапорами, біля такого спиняється велике авто, з нього вистибують кілька веселих голих спортивних хлопців і розпочинають фотосесію. Ну майже голих, якісь у них там були рушники. Знімаються на тлі машини і прапорів, залазять на машину... Отакі трапляються в листопаді холодні дощові вечори. Про зняти телефоном навіть не згадала.


neznaiko: (джаз)
  Хоча психологія - офіційно визнана наука, не можу позбавитися стосовно неї відчуття якоїсь псевдонауки, на кшалт астрології. Час від часу зустрічаю тому підтвердження. Всі ці новомодні спеціалісти з піброру персоналу захопливо грають в  іграшки з тестуваннями, щиро вважаючи, що взмозі дослідити психологічний портрет людини і що він важливіший за професійні якості.
  Доходить до смішного. Нещодавно почула розповідь про співбесіду перед влаштуванням на роботу до державного підприємства. Кандидата було тричі перепитано про його знак зодіаку. А ще вони вміють "читати" людину по її позах та міміці. Це ще смішніше, ніж гороскопи і тестування, в яких бажані відповіді очевидні. Зустрічаються випадки, коли лектор може образитися на закриту позу слухача. А психоменеджер з персоналу прискібливо розглядає, де і як ви схрестили концівки, щиро вірячи, що для цього існує тільки бажання закритися і більше ніяких факторів.
  Схрещені на грудях руки - це спосіб відгородитися, защистити себе, уникнути спілкування. Намагання збудувати між собою та іншими перешкоду, ознака невпевненості, небезпеки і тривоги, небажання йти на контакт. Невже саме такі відчуття скували цього янгола? Що ж його мучить?

           

Сандро Боттічеллі, Янгол (деталі з Благовіщення пресвятої богородиці з Сан-Мартіно алла Скала)


насправді )


neznaiko: (джаз)
  Як же чудово не залежати від днів тижня. Ще краще мати друзів, які так само готові зібратися в будь-який день. Останнім часом по таких постах в стрічці дізнаюся, що сьогодні п`ятниця.






neznaiko: (Ляля)
  Життя суворе. Как би прискібливо не обирав коло спілкування, воно не може бути замкненим. Все одно доводиться спілкуватися з іншими колами, а з них інколи проривається зовсім інше життя, практично інопланетне.

Картинки по запросу гламурный инопланетянин


далі )


neznaiko: (джаз)
  Помічали, як збільшилася кількість людей, що розмовляють по телефону в громадських місцях? Я маю на увазі довгі розмови в щільному оточенні незнайомих людей. Черги, магазини, спортвні роздягальні, парки і вулиці - всюди можна почути найінтимніші і найбезглуздіші подробиці чужого життя. Та ніде ці подробиці не стають такими нав`язливими, як в транспорті. Якщо не маєш з собою навушників, обов`язково прийдеться слухати розмову, якую хтось із попутників розважатиметься всю довгу і нудну дорогу. Це може бути розмова по телефону або ніж двома людьми, що їдуть разом. Однаково, це буде досить голосно, щоб чули оточуючі і не буде жодних сумніві в тому, чи доречно розповідати про особисте цілій купі людей.
  До речі, гучність звуку може бути такою собі цівілізаційною ознакою. Чим дикіший нарід, тим гучніше поводяться його представники. Не раз доводилося бачити, як українці просто поглядають здивовано і пересуваються подалі від галасливих зграй, а ті почувають себе хазяями становища. Та мова зараз не про це.
  Двоє дівчаток, що їхали позаду мене, розмовляли по черзі, то з телефонами, то між собою. Таким чином мені ( і не тільки мені) стало відомо, що одна з них як раз вирішила розірвати стосунки зі своїм хлопцем. Це дуже здивувало і його, і її подругу, яка тут-таки і запитала, чому, у вас наче було все гаразд? Відповідь була така: "Немає про що з ними говорити. Ти уявляєш, він запитав, чого мою собаку звати Фріда. Я і кажу, на честь художниці. А він не знає такої художниці. Ти можеш собі уявити, не знає, хто така Фріда Кало!" Подруга, видно в намаганні уявити собі таке, замовкла. Тиша була дивовижною і тривала допоки ми не приїхали.



    Фріда розповідає принцесам про кохання. Автор невідомий.

neznaiko: (джаз)
  Здається, вже скінчилися кабачки, огірки, вишні і картопля і все, що потребує переробки і заготівлі. Наче ця лихоманка вже припинилася і розмови про врожаї вже не чути. Аж тут почав достигати виноград. Оцей мілкий темно-синій, що утворює затишні дахи, під якими приємно посидіти в спеку. Тепер горді власники альтанок, що все літо сиділи в холодку і насміхалися зі скажених огородників, самі носяться зі своїм врожаєм, не знаючи, кого тим виноградом наділити. В розпачі вони наважуються на на останній крок - знову спробувати зробити вино. Виробництво триває місяцями. Бутилі піняться, лякають несподіваними звуками, всім заважають, а іноді навіть вибухають. Продукт, який утворюється в результаті, мало нагадує вино. І так кожного року.

                     


neznaiko: (джаз)
  В сучасному світі тиша є настільки рідким явищем, що може примусити відчути себе незатишно, а то і злякати. Маємо багато засобів, які не дадуть відчути самотність, музика і реклама супроводжують і в магазинах, покликані створити ілюзію спілкування з товарами. Гамір вулиць, гудіння приладів, цокання годинника - все це скадає звуковий фон, тобто відсутність тиші навіть при зачинених вікнах і вимкненому тб. Можливо, тиші як такої не існує зовсім, а ми приймаємо за неї лише відсутність надто голосних звуків.
  Втім, потреба в тіші все-таки існує. Як і в самотності. Це необхідно хоча б для контрасту, для більш яскравого сприйняття звуків і спілкування.
  Є люди, які погано переносять тишу, прагнуть якнайшвидше ввімккнути що-небудь, навіть засинають лише під телебурмотіння. Інші не можуть обійтися без можливості відпочити від будь-яких звуків. Цікаво, кого більше?




neznaiko: (джаз)
  В давнину Грирорівка була селом. Поступово його поглинув Харків і зараз це - частина Ново-Баварського ( ще донедавна Жовтненвого) району. Якщо випадково опинитися там, можна заблукати в переплетінні приватних будинків, рештків радянських промзон і будівель нових загадкових виробництв. Старі облізлі цехи випирають на вулиці під дивними кутами, ніби випадково кинуті в гарячці п`ятирічок і забуті там, де їх застала епоха змін. Сірі незграбні коробки поруч зі старезними, а також і зовсім новенькими будиночками. Назва вулиці відповідна - Цементна. Тут легко можна уявити себе сталкером посеред постапокаліптичної зони. І раптом  в цій зоні з`являється острівець - втопаюча в квітах і деревах старовинна церква класичної форми.
 

далі )


neznaiko: (джаз)


 Так і бачу, як людина збирає їх кожного дня, а наступного вони з`являються знову. І кого не намаєшся пригостити, всі мають свої і відстрибують подалі, тільки побачивши кабачки в руках сусіда. Мабуть, це остання відчайдушна спроба не дати пропасти добру і приостити хоч кого-небудь.

Profile

neznaiko: (Default)
neznaiko

July 2017

S M T W T F S
      1
2 345 6 7 8
9 101112 131415
1617 1819 20 21 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 04:38 pm
Powered by Dreamwidth Studios