ЛУ

 

Терпіть кайдани — то всесвітський сором,
забуть їх, не розбивши, — гірший стид.

***

 

вже небо заблакитніло й ласкаві

співають промені оманливих пісень

про вихід з зимної лютневої облави

про радість на увесь об’єм легень

і горобець байдужий до кормушки

пірнув в калюжу талої води

і перші проліски повиставляли вушка

бо пісню світла вчули з-під землі

та тінь важка тримає оборону

під владою її не тане сніг сирий

північний вітер дме і студить Персефону

колише в гробі кришталевих снів