З розвагами завжди так. Навіть, якщо немає сил і бажання починати, спинитися все одно важко. Досить дивно одночасно відчувати і втому, і енергію. Навіть, коли вже заганяєш себе додому, ще якийсь час неможливо заспокоїтися. Просто чекаєш, коли скінчиться завод. І думаєш: а можна було ще танцювати... Але тоді наступний день би пропав, а в наш час не часто можна таке собі дозволити.

Люди вміють дивувати, вони такі, завжди знаходять для цього нові засоби. Є у нас на мовних курсах один дядечко, який завжди мовчить. Коли викладач просить всіх щось повторити, або прочитати вголос, або скласти діалог з сусідом, дядечко завжди відмовляється. Говорить: не чіпайте мене, просто не звертайте на мене уваги. Останнім часом викладач так і робить, нічого більше не лишається. Хоча людина прийшла вчити мову, тобто вчитися розуміти і говорити. Ну то нехай, тут хоч би встигнути все запам`ятовувати, а не розглядати диваків і міркувати, на що вони витрачають час і гроші.
Але на передостанньому занятті його неможливо було не помічати. Він запізнився і сів в кутку. Лекція йшла своїм чередом, а дядько заснув. Чим далі, засинав міцніше, а під кінець почав хропіти. По закінченню, коли всі стали збиратися і шуміти, прокинувся, а, може хтось його розштовхав. Повернув розчервоніле обличчя до аудіторії і обвів її осоловілим поглядом. Доброго ранку! - почула я власний голос. Не змогла втриматися. Він так само бадьоро, автоматично вигукнув "Доброго ранку!", а вже потім зрозумів, що вже зовсім, м`яко кажучи, не ранок і взагалі.
А сьогодні його не було. Тепер мушу міркувати, чи не покинув він навчання зовсім. А може, як дехто з нашої групи жартував, в нього був такий метод, сприймати нову інформацію уві сні, відправляти її прямо до підсвідомості, так, щоб вже ніколи не змогла відтіля стертися.
Але на передостанньому занятті його неможливо було не помічати. Він запізнився і сів в кутку. Лекція йшла своїм чередом, а дядько заснув. Чим далі, засинав міцніше, а під кінець почав хропіти. По закінченню, коли всі стали збиратися і шуміти, прокинувся, а, може хтось його розштовхав. Повернув розчервоніле обличчя до аудіторії і обвів її осоловілим поглядом. Доброго ранку! - почула я власний голос. Не змогла втриматися. Він так само бадьоро, автоматично вигукнув "Доброго ранку!", а вже потім зрозумів, що вже зовсім, м`яко кажучи, не ранок і взагалі.
А сьогодні його не було. Тепер мушу міркувати, чи не покинув він навчання зовсім. А може, як дехто з нашої групи жартував, в нього був такий метод, сприймати нову інформацію уві сні, відправляти її прямо до підсвідомості, так, щоб вже ніколи не змогла відтіля стертися.