Добірка вражень/Коллекция впечатлений

 

там де вітер стає

залишає в повітрі лиш натяк

на дими що здіймали не ми

від страти сухої трави

там де тінь не впаде

а набухне повільно як набряк

після сонця нещадних ударів

що нових зустрічають ікарів

там де фарби повигорають

аби все залишалось як є

 

 

люблю тюльпани

не люблю тюльпанів

білі ще нічого, а рожеві якісь дивні

схожі на розтале фруктове морозиво

з дитинства не люблю

оберемки жовтих і лілових

чи може це бузковий колір

і краєчок в них бахромчастий

цілий перехід метро

заставлений відрами

якби одразу отакенний сніп

тендітні привітні кивають схвально

зіпсовані обов’язково банальним

навиворіт вивернутим вітанням

символ загублених сенсів

мабуть таки куплю

того дня, як їм не складеться ціна

божевільні тюльпани

люблю

 




 Це не лілеї, не такі вишукані, не такі вимогливі. Та хіба не гарні?
До речі, оранжевий або помаранчевий колір отримав назву від фрукту. Апельсин означає китайське яблуко, воно потрапило до нас через кілька країн, на шляху все дещо заплуталося. Немає у нас оранжевого соку і апельсинового кольору, тільки навпаки. А коли не було помаранчів, невже не було і кольору? Звісно був, називався жовто-гарячий.
( ще )

Кожного року думаю: ну що в них такого? Надто прості і звичайні. Та оця здатність з'являтися найпершими і сповіщати про новонароджену весну - безцінна.




( ще одне фото )

 


А ось і перший мороз. Якби все обмежилося нічними заморозками хоча б до Нового року. А краще - до весни. 

 


Пелюстка падає в мить, коли я натискаю на гачок - роблю фото. Нiби саме ця дiя призводить до кольорового дощу, коли ще свiжi квiти обсипаються раптово. Спека швидко відбирає сили, бiльше неможливо триматися i лишається тiльки впасти на траву разом з пелюстками

 
За час моєї відсутності алое відростило стовбур з квітами майже мого зросту. А починалося все з крихітного зародка місяць тому



( фото зараз і тоді )

 


Одного дня жовте листя вкриває все місто. Наче дерева ще не зовсім голі, а вулиці, парки і прилеглі території закладів вщент вкриті цим золотом. Всюди його гребуть, збирають на ковдри і кудись несуть, а потім везуть. Або не везуть, а влаштовують ритуальні вогнища, які вкривають завісою цілі квартали. Ці зусилля тільки для того, щоб не жалкувати про теплу погоду, золоту осінь, бабине літо, шурхотливе минуле. Потім йдуть холодні дощі, позолота зникає, лишаються тільки чорні слизькі рештки під ногами. Дерева вже відверто демострують свої скелети, хоча дехто ще опирається заморозкам, вперто тримає кілька останніх листків... Вперше за місяць беру камеру, а ній, виявляється теплий жовтнивий день. Мабуть, це був останній теплий день.




( ще )

 

Назва цьго дива Безвременник або Колхідіум. Колхіда - це та місцевість, з якої розповсюдилася ця краса (окрім античної). Міф говорить, що це Персефона подає звістку матері з підземного царства Аїда. Вона посилає квіти на вже готову до сну землю, в час, коли життя завмирає і зникає. Але не назавжди. 



P.S. Проблема з назвою лишається, бо невідомо, чи існує український відповідник. 






( ще фото )

 




Літо вирішило не йти, зробило такий подарунок. Як не радіти, не розквітати, не тягтися одне до одного з бажанням поцілунку, можливо останнього?

( ще фото )