***

 

високі трави заступили

дорогу крізь весняний сад

і після зливи краплепад

схиляє гілочки безсилі

виблискує на сто карат

 

зважнілі віти поклонились

майже торкаються землі

і квіточки тремтять малі

ховаючи дорогу звились

і не пускають мов живі

 

з-за обрію надходить хмара

грізно басить: вернись назад

зелені руки ломить сад:

не йди, не потурай примарам

лиш ти мовчиш і не становиш  

завад