***

 

в грудневу сірість

не йди без рукавичок

і без теплих слів

Зелене жито

 

Сьогодні все майже так само, як раніше, тільки тепер всі в масках, ну майже всі. Навіть якщо довгий час не користуватися метро, як потрапиш туди, одразу вмикаєш швидкість, вміння орієнтуватися, пересуватися в натовпі, виглядати одне одного, знаходити і перемовлятися очима.

Звичка керує кожним рухом: пройти вагоном, сісти, посунутися, витягти телефон і втупитися туди. Все це робиться настільки само собою, що я не помічаю людей навколо, тільки усвідомлюю їхню присутність. Переглядаю повідомлення і занурююся, вже знаходжуся там, з тими, хто написав, хто про щось питає, щось від мене хоче, тягне глибше.

… Зеленеє жито зелене…

Голос вмить виштовхує на поверхню. Я дивлюся поверх голів і не можу вдихнути повітря, моє горло здавлене, а той голос дзвенить так високо, так чисто.

( далі )