осад

 

річка замулена

на дні її тонни

осаду

течія щоденна  

відносить

в Лету легкі слова

інші важчають тонуть

дзвінка вода

сміється ніби їй не болить

сміливо дзеркалить блакить

ніби немає і не було

слів що осідали на дно

ніби немає й самого дна

лише глибина

лише глибина

а як раптом здійметься каламуть

течія заспіває

забудь забудь

що приховане в мулі

його приспана суть

його присутність

вигадана

і човни затонулі

минули минули

у минуле

не заглядай аж до дна