під корою

 

онде поміж дерев

з землі стирчить голова рогата

довго тяглася нагору

дотягнеться поглядом

до самої хати

а хто тут є

тупу ніжками заколю ріжками

тут тобі й смерть

хто не заховався

побачить як обертається

порепаний стовбур навколо себе

тепер це тулуб

зігнутий в танці 

а руки в небо

столітні пальці

тремтливі

та ще дочекаються

весни що квітом закриє бугри й напливи

на деревині 

і заспокоїться в глибині

під корою

та що прикидалася головою

страшною

та що танцювала шалено й дужо

ніби хотіла вирватися

вийти з тіла

старої груші