Радіо

 

Слухаю радіо Культура. Час від часу вони нагадують, що слухати їх можна в додатку і десь там ще. Час від часу видають фразу "якщо ви маєте проблеми з прослуховуванням дротового радіо..." І оце останнє чує доня і робить великі очі: "Ротового радіо?!"
О, ні, в ролі ротового радіо я виступаю особисто. Інколи здається, що говорю сама з собою, видаю звуки, які лишаються для слухачів тільки фоном... Та це не часто.

Згадалося, як доня маленькою ще побачила дисковий телефон і не знала, що з ним робити. Ну а звідкіля їй знати про дротове радіо, якщо я і саме не очікувала, що воно ще існує. В нас вдома його ніколи не було, але в інших домівках було, і я навіть стикалася з ним... Це схоже на дитячі спогади, коли ти не впевнений, чи було таке насправді. А потім хтось підтверджує ці непевні здогадки, вона стають фактами, і ти радієш, що все це не примарилося. Були ці радіо точки, бубніли щось, створювали ілюзію присутності, допомогали справлятися з самотою... Але щоб зараз? Дивно, а втім, чому ні...

Крім іншого, ту фразу про дротове радіо я чула багато разів, а згадала, що це, тільки цього разу. Слухати і не чути, дивитися і не бачити, пробігати очима і не пам'ятати прочитане - мабуть це відповідь на надлишок інформації, який оточив нас.



 

***

 

усмішка дивна

неконтрольований сміх

ці жарти страшні

зла дитяча забава

пожива для монстрів