neznaiko | Карантинний бенкет

Цього року троянди захопили наші вулиці. Ще ніколи передмістя не було так щільно вкрите рожевими, жовтими, білими кущами, кущиками, водоспадами гілок, що заплітають паркани, прикрашають стіни будинків, стають арками біля входів, виливаються з подвір’я на тротуар. Остання багатоповерхівка на околиці має трояндові зарості біля кожного під’їзду. Далі приватні будинки, і тут просто божевілля кольорів. Троянди в дворах, перед дворами, перед гаражами, прикрашають хвіртки, прикривають сараї і погреби.

Між різнорідних хат трапляється незабудована ділянка. Це город, в центрі якого маленькі ягідні кущики, ряди помідорів і підв’язані на шпалери огірки. Паркан шиферний, а від вулиці сітка, і по всьому периметру щільною стіною різнобарвні кущі паркових і витких троянд. Городина в оправі розарію затримує біля себе, ніби надривний крик про потребу краси. Коли довге життя було вимушено аскетичним, про стриманість не йдеться. Такі вулиці, чи то дачі, чи колишні села, чи передмістя позбавленні стильових умовностей, тут кожен знаходить свій шлях самовираження. Муровані паркани або їх відсутність, занедбані сарайчики поруч з новітніми циганськими замками, перебудовані старі хати – все це втопає в зелені і обтикане з усіх боків трояндами.

Рух тут вповільнюється мимоволі, а коли з кущів вигулькує буфет, і зовсім спиняється. За умовним парканом трава і квіти, а в торці ділянки кухонний буфет зі всім начинням, на верхніх полицях чашки, мабуть, цілий сервіз. Вже сутеніє, тому не одразу помітні залишки дивану і ще якихось меблів поруч з буфетом. Видно, це була кухня, три стіни ще тримаються, а зовнішня лежить на авансцені, відкриваючи погляду можливе божевільне чаювання. Даху немає. Куди він відлетів, невідомо, а проте грає бадьора попсова музика. До однієї зі стін колишньої кухні, а може і кімнати, прибудовано нову споруду. Велике вікно відчинене, завіс немає, безсоромно яскраве електричне світло демонструє без перебільшення дикі танці. Чоловіки в самих шортах завзято трясуть волохатими пузами, жінки, перетягнуті поворозками суконь-купальників наче ковбаси, несамовито регочуть. Рухи різкі, хтось падає, дзвенить скло, високий голос верещить, перекриває потворну музику, вимагаючи негайно ввімкнути караоке.

Останній погляд на незворушний буфет, троянди миготять сигнальними вогнями, трави високі і вологі після дощу, далі західне небо над полем, одинокий птах проноситься, ніби вказує напрямок. Легкий вітер доносить заспокійливий шелест дерев, поодинокі собачники тримають карантинну дистанцію. Білий лабрадор з мудрими очами і нашийником, що світиться, береться показати дорогу. Винувато схиляє голову, коли хазяїн кличе його назад. Він би залюбки пішов далі, щоб не вертатися до перебільшено пишного трояндового балу, непевних, загрозливо похилених стін, хтозна коли втрачених дахів і буйно веселих сусідів, яким завжди є що святкувати.