Добірка вражень/Коллекция впечатлений

                         

Чи не ще не догорів? А коли вже догорить? Що там з Інтером, розкажіть, кому не важко.

  Хотя уже очень давно не смотрю телевизор, невозможно полностью избегать его. Зато каждая встреча с ним способна чем-то удивить. Ведущие новостей могут быть настолько серьезными и так отрыто упиваться собственным величием, что невозможно наблюдать за этим без смеха. Иногда пафос и нагнетание таиственности или страха переходит всякие границы, тогда интерес к такому диковинному таланту быстро сменяется отвращением и желанием выключить чудовище и никогда не включать. Ведущие развлекательных программ способны ввести в ступор своими ужимками, отсутствием дикции и безумным жаргоном.   Бывает, случайно наткнешься на хороший фильм с хорошим украинким переводом, обрадуешься, но бесконечня реклама убивает всю радость.





( Read more... )

  Цілий день складається з того, що отримую запрошення і - відмовляюся. Куди тільки можна було піти і чим тільки зайнятися. Рок-концерт, вистава, Сушія, гучна вечірка, дружні посиденьки. Десь обіцяли здивувати вином, десь вразити шампантським. Заглянувши до інету, розумію, чого такий ажіотаж - всі святкують п"ятницю. Тепер така мода - відкладати всі розваги і цікаві події на п"ятницю. В мене так не виходить. Коли настає п"ятниця, мені вже час відпочити від усьго цього. Цей тиждень був особливо видатним, розпочавшись посиденьками, що перейшли в вечірку просто в понеділок. А в наступні дні  вже все інше. Причому зовсім не було відчуття, що розваг забагато, просто виникло дивне бажання перепочити...

  Він з"явився в цей день рік тому. Цілком нове фізичне відчуття, воно прийшло разом зі звісткою про перших розстріляних на Майдані. Це неймовірна новина, їх просто відстрілюють. Ми знали, що влада  нікого, крім себе не вважає за людей, але просто вбивати... В розверстій безодні стало видно, що буде далі: вони повідключають канали і інтернет, будуть вбивати, виловлювати всіх, хто підтримував, репресії, звинувачення, грати, все це в цілковитій тиші, і зі скреготом падає іржава залізна завіса, ми заручники, яких ніхто не буде визволяти.
  Ніж тим день робочий, треба їхати. В маршрутці замість звичної музики лунають новини, повідомляючи, що кількість загиблих збільшилась. Пасажири принишклі, у всіх однаковий вираз обличчя, тому що всі відчувають цей металевий смак. Одна істота з явними ознаками колишнього зека починає нервово реготати і голосно сповіщати, що всіх цих дурнів, які виперлись на Майдан, просто закатають в асфальт. Мовчазні до того пасажири неголосно, але переконливо доводять істоті, що все це зовсім не смішно, і істота затикається.
  Потрапивши на работу, взнаю, що вбитих вже кілька десятків, і продовжують вбивати. Приходить спіробітник, він грузин, який втік з Абхазіі двадцять років тому, і з порогу сповіщає: буде війна. Сормно, за кілька років спільної праці ми мало цікавилися історією його втечі з батьківщини і тим, що там відбувалося. Громадянська війна - це імовірно, я знаю тих, хто радо стане новими комисарами і прийде по мене. Але грузин має на увазі не громадянську війну. Він каже: " Я втік від Росії, а вона наздогнала мене і тут через двадцять років, та далі бігти я  не хочу". А я хочу, якщо війна - це не фантастика.
  Поки що мені необхідно збігати до подруги в її сувенірний магазин. Телефонує мама і наказує нікуди не ходити. Судячи з кількості людей на вулиці, багато хто отримує такі дзвінки. Озираючись, бачу на своїх місцях модні магазини і привітні кав"ярні, які раптом втратили всякий сенс. Не кажучі вже про сувеніри. Великі очі подруги стали величезними, вона нервово ковтає слину, і я знаю, який смак вона відчуває. Я залишаюсь в магазині, поки вона збігає до банкомату. Повертається вона не скоро і приносить звістку про величезні черги до всіх-всіх банкоматів і відділень банків. Люди прагнуть зняти всі кошти, і вони праві.
  Дорогою додому ми спостерігаємо, як розкручується коло апокаліпсісу в супермаркетах. До кас неможливо втовпитися, люди згрібають все, що може зберігатися якийсь час, і вони праві. Хвилі паніки, що накочують від людей, накривають і нас. І ми повинні щось зробити, хоть якось підготуватись, хоча б залити повний бак бензину. Та на всіх заправках нас зустрічає небачене видовище - неймовірні черги  з автівок. І їхні володарі праві.
  Вдома ми приникаємо до моніторів, вперше в житті не знаючи, що робити завтра, чи виходити на вулицю, чи пускати дітей до школи.  Вже потім згадуємо про їжу, все одно відчуваємо лише смак металу.

  Та перша сотня загиблих не була останьою, це був початок багатьох трагедій.  За рік відбулось більше, ніж за попередні двадцять три. Коли люди з інших країн запитують, як воно, жити в таких умовах, на мить замислившись, відповідаємо, що звикли. Так, до небезпеки теж звикаєш, неможливо весь час перебувати в стані паніки. Ми звикли до несподіванок кожного дня. Ми навчилися допомогати біженцям, армії, пораненим, кожного разу примірюючи на себе їхні долі. Ми заново вивчили історію своєї країни і світову історію. Усвідомили, що наша країна в центрі подій новітньої світової історіі. В цьому немає нічого гарного, але ми звикли. Ми вже не такі безпорадні, але кожна нова смерть повертає відчуття того страшного металевого присмаку.

   Хорошо общаться с людьми,которые  и в советское время старалась что-то понять, а не питаться пропагандой. Приехал папа.Спрашиваю:-Ну что ты скажешь?Отвечает:- Оказывается, все последние двадцать лет нами правил Путин. Янукович- это всего лишь его наместник. Идея восстановления Советского союза овладела Путиным давно. Всё, что он делает подчинено этой идее. Украину он привык считать частью своей империи и поэтому Майдан- это протест против него лично,против его власти. И война сейчас не за Крым, а против Украины, для усмирения непокорных. Ведь сколько времени было потрачено на продвижение марионеточного правительства и на обработку населения. Доведения до грани нищеты, чтобы все захотели в Россию, ведь там "и пенсии ,и зарплаты намного больше, и медицина, и вообще..." И осталось всего ничего -формально ввести Украину в состав РФ. Всё шло по плану столько лет, и тут вдруг осечка. Бандера восстал из пепла и расплодились его бандерлоги. Но разве это может остановить государя императора?

Думал я.что кончился столетний грабеж
И мы не пойдем на войну,
Думал я, что кончился столетний peez дёж
И услышим мы тишину,
но...
Я снова в СССР
Думал.если красные в стране не удел,
То моя страна-не тюрьма
И питал надежду,что настанет мой день,
И я поднимусь из дерьма,
но я снова в СССР
И какого хрена я вообразил,
Что я не блоха и не скот
С чего бы это я сообразил,
Что равен тем,кто за меня думает, и дышит, и живет.
Снова я покладистый советский дурак
Снова мною правит пахан
Снова я кричу ему он счастья "Ура!"
И пашу за водки стакан-
Я снова в СССР...
    Алексей Новосёлов,вольный перевод песни Битлз.